Мої роздуми про творчість В. М. Шукшина

Мистецтво В. Шукшина як письменника, актора, драматурга не може лишити байдужим жодну людину. Поставимо ж собі запитання: чим же беруть душу і серце твори Шукшина? Відповідь на нього проста, як і все геніальне: сам селянський син, він не тільки у всіх тонкощах знав сільське життя, він «чуяв» його нутром, серцем, усім єством своїм, тому так природні його герої, правдиві кожним своїм вчинком, жестом, промовою, життям. А ще болем, яким пройняті майже всі твори письменника. Болем за людину — за її невдалу долю («Залітний»), потоптану гідність («Образа»), горе, із яким ніхто не може розминутися в цьому житті («Горе»),

Скільки в російській, в усій світовій літературі написано — напевно, сотні тисяч сторінок — про смерть і горе самотності, які вона несе. І як написано! Чудово!

Але Василь Шукшин пише невеличке оповідання, яке так і називається — «Горе». І зворушує душі і серця читачів. Вся історія, яку розповів письменник, звичайна, життєва: у старця Нечая померла дружина, поховав він її, а ось отямитися від біди, яка навалилася на нього, не може. Уночі виходить на город і «розмовляє» із покійницею. Це говорить уже не людина — самий біль людський, горе людське. Оповідання «Горе» — це справжній шедевр. І написати його могла тільки людина, яка сама відчуває чужий біль сильніше, ніж свій.

Сам Шукшин постійно сумнівається, болісно роздумує про наше життя, про його зміст, ставить самому собі безкінечні запитання, дає на них часто незадовільні відповіді. І багато хто з його героїв схожі на свого творця — бунтівливі, нерідко діють усупереч здоровому глузду, собі на шкоду. Але завжди письменник шанував у людині щирість, прямоту, добре начало. Навіть у своєму герої, який заблукав, він хотів бачити щось гарне, що підносить його над прозою життя.

Всі шукшинські «чудики» — це, по суті, люди з незадоволеною духовною потребою. Звідси їхні дивацтва, іноді зовсім безневинні, інший раз — на грані порушення закону і навіть за цією гранню. Земля і люди сьогодні, їхнє буття, їхня майбутня доля — от що хвилює письменника, привертає його увагу. Любов, дружба, синівські й батьківські почуття, материнство в безмежності терпіння і доброти — через них пізнається людина, а через неї — час і сутність буття.

Василь Шукшин знав і прекрасно розумів життя. Його знання складалися з особистого досвіду, спостережень, проникливого бачення, із його мистецтва розуміти, розгадувати сутність явищ і фактів, порівнювати їх, зіставляти.

Шукшин — син своєї землі і свого часу, він належить до розряду письменників, яким талант, що його дала природа, дозволяє йти у майбутнє. І сьогодні так само тривожно, як і двадцять років тому, звучить його запитання: «Що з нами відбувається?»

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар