Моє ставлення до героїв оповідання «Федько-халамидник» II варіант

Оповідання Володимира Винниченка мені не просто сподобалось, воно примусило мене замислитись над важливими речами в житті. Чи справді людина, яка зовні вихована та охайна, є такою в душі? Чи здатний хлопчик-розбишака на справедливий вчинок, чи навіть на жертовність? Після прочитання твору я з упевненістю можу відповісти на ці питання.

Коли вперше знайомишся з Федьком, складається враження, що цей хлопчик — звичайний шибеник чи халамидник: «Не було того дня, щоб хто-небудь не жалівся на Федька... Наче біс який сидів у хлопцеві! Усі діти як діти — граються, бавляться тихо... Федькові ж неодмінно, щоб битися... Спокій був його ворогом...» Зовсім іншим змальовує автор Толю: «Це була дитина ніжна, делікатна, смирна... Чистенький, чепурненький, він зовсім не мав нахилу до Федькових забав». Чим далі заглиблюєшся у текст, тим більше розумієш, наскільки зовнішність є оманливою. А найстрашніше те, що цьому вихованому Толі ніколи не зрозуміти, що таке дружба, чесність, справедливість, міць духу, врешті-решт. Можливо, і не можна звинувачувати в смерті Федька саме Толю, але як себе поводить цей вихований охайний хлопчик: «На четвертий день Федька ховали... Спірка, Стьопка і Гаврик плакали навзрид. А Толя тихенько виглядав із вікна... А йому було цікаво подивитись, як будуть ховать Федька-халамидника. Коли Федькова труна сховалася за рогом вулиці, Толя одійшов од вікна, перекрутився на одній нозі й побіг гратися з чижиком». Ось так. Є гарне прислів'я: «Панського роду, а песького ходу».

Ось такого підлого внутрішньо Толю врятував від смерті благородний Федько, хоча сам помер. Хоробрим і чесним виявився розбишака, а підлим — вихований Толя.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

1 коментар to “Моє ставлення до героїв оповідання «Федько-халамидник» II варіант”

  1. Оля:

    Дякую!

Залишити коментар