Мотиви лірики Л. Українки

Ні! Я жива! Я буду вічно жити

Я в серці маю те, що не вмирає

Л. Українка

В моє життя Леся Українка ввійшла своєю ніжною, лагідною і пристрасною «Колисковою». Так стоїть в уяві мати, що, захоплена красою місячної ночі, одночасно думає над тим, яке складне життя чекає на її дитину. Але в цьому житті не треба котися, «долі хилитися», хоча воно — це постійна боротьба.

А в старших класах ми ознайомилися з творчістю Л. Українки детальніше і дізналися, що ця фізично квола, але така сильна духовно і мужня жінка кинула виклик темній ночі самодержавного ладу. З величною силою зазвучало її горде слово:

Так! Я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні...

Я забувала про тяжкий стан здоров'я поетеси, коли читала її бойові, сповнені віри в краще майбутнє поезії-заклики.

Українською Жанною д'Арк залишилася вона в моїй пам'яті, а її твори вчать мене бути чесною і безкомпромісною, уміти переборювати життєві незгоди, домагатися своєї мети.

Багата, різноманітна тематика творів Л. Українки. Це і заклик до боротьби з самодержавством, і осмислення ролі поетичного слова в цій боротьбі, і утвердження народу як творця історії, і оспівування природи, що дає сили жити і боротись. Леся любила свій народ, Україну, серце її обкипало кров'ю, коли бачила страждання простої людини. Ніколи не скаржилась на свою долю, муки ж народні сприймала як свої власні.

Фізично слаба, вона взяла на озброєння художнє слово, вражала ним ворога, мов мечем.

Рука стискає невидиму зброю,

А в серці крики бойові лунають...

Природа стала у творчості поетеси однією з головних дійових осіб, вона невіддільна від людини. Ось Леся їде на лікування до Одеси, сумує з приводу розлуки з рідною Волинню. Гірко їй, що її поліські села знедолені, але вона бачить і прекрасне в них: «веселу балочку», «бори величезні, густії». Вона схиляється перед величчю краси, але разом з тим душа її сповнюється гнівом: чому серед такої краси панують горе і нужда?

Природа завжди передає якісь настрої людини. Якщо весна, то це світлі мрії, кохання, щастя. Саме «весна золота» допомогла хворій Лесі розігнати «хмари осінні». Весною ж Леся вийшла на шлях літературного життя. Мрія її здійснилася. Поезія Лариси Косач палає незгасимим вогнем, який вічно живе і в образі самої Лесі Українки.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар