Мотиви поетичної творчості Богдана Лепкого

1 варіант. Поезія Б. Лепкого – небуденна подія в українській літературі. Поетична творчість митця охоплює багато явищ життя: історичне минуле України, національно-визвольну боротьбу нашого народу, його морально-етичні пошуки, духовно-культурний розвиток, звичаї, традиції тощо, вона розмаїта за жанрами (вірші-пісні, сонети, поеми, поеми-казки) та художніми засобами. У своїй поезії Б. Лепкий – тонкий лірик меланхолійного складу і проникливий співець природи. Яскраві риси ліричного таланту Б. Лепкого виявилися, наприклад, у збірці «З-над моря» (1913). Ці вірші виникли внаслідок йото зустрічі з Адріатичним морем. Митець, муза якого живилася тихим смутком подільських сіл, красою карпатських гір, дзвоном Черемоша, усім серцем прихилився до могутньої стихії моря, відчув її глибинну силу, переливи барв. Б. Лепкий в освоєнні нової для нього теми виступає проникливим поетом-ліриком, який у змалюванні картин моря виявляє багатство своїх душевних вражень і переживань, постійно відчуває себе часткою вічно живої природи. Величність, вічну мінливість моря поет розкриває в контексті стихій кеба й землі:

  • Бушують, гудуть і піняться
  • Розбурхані хвилі на морі
  • Задивлені в прояасть бездонну,
  • Спокійно горять ясні зорі.
  • («Чи може що кращого бути…»)

Поета захоплює краса «незглибимого синього моря», цей новий і прекрасний світ відкритий його душі. Він малює море у різних станах: спокою, бурі, проводячи відповідні аналогії між житіям стихії і людини, співаючи йому хвалу:

  • Ніч над морем, йдуть хвилі легенькі, мов мрії.
  • Далеко, ген далеко берег – край надії,
  • В прибережній капличці дзвенять: в небо чисте
  • Перлові звуки линуть: аве! аве! Христе!

«Мариністичний» цикл збірки Б. Лепкого, відзначаючись своєю «морською» специфікою, водночас за образною системою має чимало спільного з іншими циклами поета, зокрема карпатськими, де зелені полонини «грають шумами лісів», де небо сяє кольорами моря:

  • По небес великім, синім плаю
  • Зорі Бог розсипав, наче вівці…

Море – органічна частка великої природи, так само, як і подільська земля, карпатські ліси, навіває поетові тяжкі думи про долю народу. Більше, ніж грайливо-безжурні «скиби вод, сині, перлисті», поета зворушують «хвилі нив колосисті». Більше, ніж «панство бездільне», він шанує «наш люд, і працю, і клопіт, і труд». Так, Б. Лепкому були притаманні меланхолійно-тужливі настрої. Він сумував за рідним краєм, від якого замолоду його відірвала доля; не раз впадав у відчай, коли бачив тяжкі злигодні працюючих. У багатьох віршах Б. Лепкий у стилі романтиків порушує проблеми людської долі, вдається до роздумів:

  • О, подумай, серце моє,
  • Чим ти є супроти світу,
  • Проти горя світового
  • Чим є твій маленький біль.

Відкриваючи красу моря, ліричний герой циклу прагне в спілкуванні з ним розвіяти своє лихо, забути про горе, знайти розраду:

Понад хвилі, понад море Понесу з собою горе, Може, втоплю, може, згублю, Може, долю приголублю, Хто знає?

Ой минають марно літа, Даром я зійшов півсвіту, Не згубив я свого горя. Долі не везу з-над моря- – Немає!

Vліричних поезіях Богдана найголовнішим для автора є внутрішній світ ліричного героя, а не зовнішнє середовище. Туга – це домінуючий настрій багатьох віршів, який визначає романтичний тип почування й мислення поста, це та «перебендівська» основа, що «Заспіває, засміється. А на сльози зверне».

Мотиви поетичної творчості Богдана Лепкого 2 варіант

…Із чорноземного Поділля прийшов у рідну літературу талановитий поет і прозаїк, визначний громадсько-культурний діяч і педагог, яхий своїм художнім зором, чуйним поетичним серцем охопив усю Україну і примножив її духовні цінності, заслуживши за свою півстолітню творчу працю глибоку пошану і повагу сучасників і наступних поколінь. Українське подільське село! Для скількох діячів культури воно було тим життєдайним джерелом, що живило їхню творчість, давало силу долати злигодні життя, наснажувало на працю й боротьбу в ім’я народу. Колисав мою колиску Вітер рідного Поділля, – скаже згодом поет, засвідчивши цією поетичною метафорою свою органічну спорідненість із рідним краєм. В іншому вірші – «Сповідь землі» – Б. Лепкий говорить про єдність своєї письменницької долі з подільським краєм, з тихими полями, де він народився:

  • Така ніч наших сірих піль
  • Мене на світ родила
  • І весь свій смуток, весь свій біль
  • На серце положила.

Спочатку те подільське сонце, що світило в його батьківську оселю, здавалося всеукраїнським, вселюдським. Юнак разом із сільськими хлопцями відкривав красу народних звичаїв-і традицій, вбирав у своє серце, мов губка воду, народну словесність – джерело народної мудрості, душевної щедрості. Після закінченні гімназії Б. Лепкий за порадою батька, відчуваючи в собі потяг не лише до літератури, а й до живопису, поїхав до Відня, щоб здобути, малярську освіту. Та, провчившись деякий час у художній школі, записався студентом Віденського університету. Там він слухав лекції відомих вчених-філологів, познайомився з багатьма талановитими людьми, поринув у літературно-художню працю.

На початок 90-х років припадає виникнення низки його поетичних творів, пройнятих тугою за рідним краєм:

  • …Милий світе!
  • Чи ввік мені отут сидіти,
  • Мов у заперті. І чи ніколи,
  • Моя судьбо, мою ти доле,
  • Не понесеш мене в родину?
  • Чи на чужині я загину, Забутий усіма?

Ми читаємо ці рядки й добре уявляємо почуття вихованого в родинному теплі юнака, котрому довелося опановувати науку далеко від рідного краю, до якого линув думками. Ностальгія за Поділлям, за Україною, що прийшла в гості до поетової музи в його юнацькі роки, згодом назавжди оселиться в його серці, буде постійно нагадувати про себе і в Кракові, і в Берліні – усюди, куди кидатиме його доля. Навчаючись у Відні – одному з визначних центрів культури, Б. Лепкий став членом одного з найстаріших українських студентських товариств «Січ», почав вивчати і збирати фольклор, під час канікул відвідував подільські села. Вбирав у свою чуйну Душу все те, чим жив його скривджений і знедолений люд.

Вразливого на людську несправедливість поета мучило те, що його народові довелося зазнати царського і цісарського гніту, трагедії першої світової війни, «ходіння по муках» під час громадянської війни, голоду й сталінських репресій в Радянській Україні. Але Б. Лепкий не був співцем безнадії, не присипляв народ віршами, а навпаки, закликав його до боротьби за кращу долю, вселяв надію на краще майбутнє. У творах Б. Леп-кого крізь мотиви туги й суму пробиваються бадьорі, оптимістичні настрої. Своїм словом поет прагнув допомогти народові збудувати високу греблю, яка б захистила його від всепоглинаючого моря:

  • Гать будуйте кріпку і високу,
  • Щоб нас море грізне не залляло,
  • Щоби ми у багні не застрягли,
  • Та щоб онуки дідів не прокляли,
  • Що не вміли краю боронити;
  • Гать будуйте кріпку і високу!..

Цей же мотив звучить і в багатьох віршах поета, написаних на початку століття. У циклі віршів «Рідний край» (1912) Б. Лепкий звертається із закликом до своїх сучасників:

Хоч нині чорна ніч, Так завтра день,- Гони розпуку пріч, Співай пісень! («Хоч чорна ніч») Або в іншому вірші цього ж циклу:

  • Розкинеться земля – Від заходу на схід
  • Неділена, ціла, Від заходу на схід Як море, як вода,
  • Ти дав їй кров і піт, Вона буде твоя.
  • («Піде ваш слід під лід»)

Серед віршів громадянського звучання значне місце займають також присвяти визначним діячам української культури – І. Котляревському, Т. Шевченкові’, Б. Хмельницькому, Г. Мазепі. Лірика Б. Лепкого надзвичайно багатогранна, охоплює різні сторони народного життя, різні стани людської душі, вона розлога й розмаїта. Потужний ліричний струмінь поезії Б. Лепкого бере свій початок від народної пісні, якій поет проспівав свій гімн у багатьох віршах. Митцю давали натхнення оті дорогі його серцю ще з дитинства подільські фольклорні джерела. Я думаю, що саме вони визначили оригінальність і самобутність поетичної творчості Б. Лепкого, яка є цінним надбанням української літератури.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Вы можете пропустить чтение записи и оставить комментарий. Размещение ссылок запрещено.

Залишити коментар