Мотиви ранньої лірики П.Тичини

Говорячи про особливість поетичної творчості Тичини, Максим Рильський відзначав, що найкраща характеристика її у виразі — «музична ріка», що «Тичина і пісня — брат і сестра», що коли багатьох поетів називаємо за трафаретом «співцями», то для Павла Григоровича слово «співець» — найприродніший епітет. Підтвердити цю думку можна хоча б прикладами з ранніх віршів поета, які ввійшли до першої його збірки «Сонячні кларнети».

«Усе в нього (Тичини) співає і звучить,— писав про цю збірку відомий критик О. І. Білецький, — земля- орган, співає стежка на городі, і весь город — суцільний зелений гімн, ріка тремтить, як музика; прихід красуні весни ліси зустрічають голосними самодзвонними арфами; верба над дорогою вбирає дзвінкі струни дощу; душа самого поета немов та самотня верба, що перебирає «струни вічності», вона — душа — дзвенить, мов струни степу, хмар і вітру, в ній — «і бурі, і грози, й рокотання, ридання бандур».

Основне, чим приваблюють поезії збірки, — це юна, весняна свіжість, легкокрила радість у поєднанні з молодим завзяттям і бадьорістю. І лише іноді в цей світлорайдужний мажорний тон вливаються журливі нотки.

Рукою людини, яка прагнула глибоко пізнати життя, написано вірш «Розкажи, розкажи мені, поле...». Ліричний герой і природа злилися воєдино у пориві найніжніших почуттів. Клапоть виснаженого поля, гнані вітром у сердитому піднебессі хмари, бідний і знесилений працею плугатар на полі. Не йому, трудящому, розкриває природа свої обійми. Не йому належать простори багатої землі, зрошеної потом мі-льйонів таких, як він. Те, що бачив поет, позначилося на його творах, рядки яких повнились часом тугою і смутком. Та поет твердо вірив у краще життя свого народу і в свої сили. У вірші «Молодий я, молодий...» він писав:

Молодий я, молодий,

Повний сили та одваги.

Гей, життя, виходь на бій, —

Пожартуєм для розваги!

У вірші «Гаї шумлять» переважають життєрадісні, оптимістичні мотиви. Вчитуючись у поезію, чуєш звуки замріяних гаїв, голублячий шепіт трав, ніжний

голос закоханого героя. Інтонація вірша м’яка, милозвучна, відповідає настроєві ліричного героя.

Гаї шумлять —

Я слухаю.

Хмарки біжать —

Милуюся.

Милуюся — дивуюся,

Чого душі моїй

так весело.

Але іноді глибоко інтимні поетові переживання брали гору, і тоді його огортали почуття суму й туги, які вилилися на папері рядками вірша «Коли в твої очі дивлюся»:

Ах, очі, ті очі!.. Кохана,

Чом серце твоє не таке?

В очах коханої дівчини ліричний герой хотів би побачити й відчути красу прозорого неба, ціле море чудових ясних зірок, «що десь там горять, усміхаються». Проте йому тільки здається, що він бачить усе це. Нема радості й щастя в коханні, що навіює спогади про осінню зів’ялу днину. Цю думку поет розкриває образними деталями — точними, предметними: «Туман поглядає. Суха бадилина хитається... Спить груддя важке».

Інший настрій поет виливає у вірші «Ой не крийся, природо...» Поет веде розмову з природою в осінню пору, шукаючи в ній своїх принад і краси. Хоч природа і «в тузі за літом», хоч «сичі розридалися в лузі», та приємною є осінь, коси якої вкрила прозолоть. З ніжністю звертається до неї поет:

Певно, і серце твоє взолотила печаль,

Що така ти ласкава.

У народній поезії змалювання картин осені супроводжується, як правило, показом очікування прийдешньої весни з ласкавим вітром, буянням трав, пружною зеленню дерев. Останній образний штрих вірша — «Ходить осінь у лузі». І читач залишає собі почуття піднесеності, доброго настрою, уявляючи і довго зберігаючи в пам’яті образ ласкавої, журливої, золотопісенної осені.

У ранній поезії П.Тичина не порушує важливих питань соціальної дійсності, а відбиває лише переживання і настрої, навіяні природою, коханням, новими революційними змінами. Бадьорість, життєрадісність, окриленість, свіжість — найпривабливіші мотиви ранньої лірики Павла Тичини.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар