Мотиви ранньої лірики П. Тичини (6)

Ах, скільки радості, коли ти любиш землю,
Коли гармонії шукаєш у житті...
П. Тичина
Життя неповторного українського поета Павла Тичини було сповнене труднощів та тяжких випробувань. Але за глибиною осягнення гармонії світу, за емоційністю, символічною наповненістю, подій та оригінальністю віршових інтонацій йому немає рівних в історії української літератури.
У всьому розмаїтті тем, настроїв, почуттів, які висловлював автор у своїх творах, яскравим променем сяють його ранні вірші. Вони сповнені енергії, бадьорості, життєдайної снаги й захоплення світом. Гармонійним поєднанням музики, барв, звуків природи, сонця вражає перша збірка поета «Сонячні кларнети». Це справжній гімн життю, пісня ніжності, радості'й суму. «Лірика цієї книжки — щире золото.., — писав Б. Якубовський, — взяти відразу такий рівень поетичної досконалості не кожному дано...»
Чарують та збуджують уяву пейзажні мініатюри Павла Тичини, в яких поет висловлює замилування природою з її багатством звуків, тонів і відтінків. Залишившись наодинці з природою та всесвітом, ліричний герой цих творів глибше пізнає самого себе, вивіряє із навколишнім світом усі свої душевні порухи. Його внутрішній світ відкритий навстіж сонцю, радості, мінливості настроїв гаїв, полів, світанків, адже душа людини, її почуття та настрої нерозривно пов'язані з природою. Так, у вірші «Ви знаєте, як липа шелестить?» кохана людина і липа стають ніби єдиним цілим:

Ви знаєте, як липа шелестить
у місячні весняні ночі? —
Кохана спить, кохана спить,
піди збуди, цілуй їй очі...
Ніжне почуття любові, навіяне бурхливою весною, звучить також і)в іншому творі — «Я сказав тобі лиш слово...». Весна тут асоціюється з буянням почуттів, радісним очікуванням чогось нового, світлого та радісного. Найсвітліше почуття першого кохання сповнює вірші Тичини піднесеним, бадьорим настроєм. Тут ще нічого не може затьмарити радості героя. А ось у вірші «Коли в твої очі дивлюся...» вже відчувається легкий сум. Кохана героя не відповідає на його почуття, і він знову звертається до природи:

Ах, очі! ті очі!.. Кохана,
чом серце твоє не таке?
Чому, як говориш — на серце спадає
те поле у жовтні. Туман поглядає.
Суха бадилина хитається...
Спить груддя важке.
Найніжніші свої почуття поет передає через « мову » природи. Тож у ранній творчості Павла Тичини не можна відокремлювати пейзажну та інтимну лірику — вони єдине ціле.
Тривожним чеканням і сподіванням оновлення позначений вірш «Арфами, арфами...», побудований у цілому на оптимістичних нотах. Поет відчуває себе в обіймах всесвіту, і його ліричний герой прагне пізнати себе, своє місце в житті, свій нерозривний, органічний зв'язок із природою. Тичина малює весну — струнку юну дівчину в розкішному світлому вбранні, закосичену квітами, з перлами роси, співом жайворонка, дзвоном струмків і музикою гаїв. Але ця картина доповнюється тривожною нотою тогочасного громадського життя:

Буде бій
Вогненний!
Сміх буде, плач буде...
Перламутровий...
Як бачимо, поет висловлював у своїх віршах не лише радісні чи трохи сумні почуття кохання, замилування природою, прагнення поєднатися зі Всесвітом. Його ранні твори — це також твори про народне горе, спричинене Першою світовою війною. І тут уже відчувається нова емоційна тональність. Тичина майстерно передає найтонші настрої і почуття, як, наприклад, у вірші «Іщепташки...»:

І враз — роздерлась пополам завіса! —
Тиша... Мертва... Метнувсь огонь:розцвівсь, розпавсь — аж води закипіли!
І полилася піснь, принеслась жертва.
Курять шляхи, біжать, біжать...
Рвуть вихори, як жили,
рідке коріння верб старих, що моляться в сльозах.
А трави — плакати не сміють.
Ідуть потужні сили! Морок. Жах...
Автор дуже вболіває за трагічну долю свого народу. Щиро люблячи Україну, він не може залишатися байдужим до її страждань. Тому в поезію цих років вплітаються вже образи чорного ворона, що кряче на лихо, вороного вітру, громових хмар. Письменник з позицій власного розуміння добра і зла, справедливості і народної моралі осмислює, що несе революція рідному народові. Так, у вірші «На стрімчастих скелях...» він намагається застерегти людей від нових трагедій:

Із долин до неба
простяглися руки:
о, позичте, грози,
зливної блакиті!
Враз Вниз Впали краплі крові!
Впали краплі крові!......
Смерть шумить косою!
Смерть шумить косою...
Таким чином, уже в перших своїх творах Павло Тичина виявив усю багатогранність творчого таланту, висловив широку гамму почуттів і настроїв, торкнувся багатьох тем і філософських проблем. Основні мотиви його віршів — це людина і світ, людина і приро1 да, мистецтво і життя, гармонія людини з природою і Всесвітом, протест проти війни й жорстокості, відтворення романтичного ідеалу національного визначення. Дуже влучно охарактеризував ранню творчість поета С. Тельнюк: «Пейзажна лірика Павла Тичини — не лише про природу, а інтимна — не дише про любов. Тут кожне слово має смисл, буквальний і переносний, конкретний і узагальнений. Його твори — про сенс буття людини і Всесвіту. Це твори великої філософської наснаги».

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар