Мотиви туги і страждань у збірці «Зів’яле листя» IV варіант

Збірка поезій І. Франка «Зів'яле листя» створювалася більше десяти років і вийшла в світ у 1896 році. Вона складається з трьох частин, образно названих жмутками. Це лірична драма, в якій оспівуються глибокі почуття палкого, але нещасливого кохання. То були найтяжчі роки в житті поета. Він зазнав пекучих ударів з боку шляхти. Його було звільнено з роботи. До того ж поет не мав і особистого щастя. Обставини розлучили його з коханою дівчиною — Ольгою Рошкевич, до якої він серцем линув і прагнув поєднати з нею своє життя. Усе це викликало сумні мотиви збірки.

В цих поезіях оспівано глибокі почуття нещасливого кохання. І. Франко глибоко переживає втрату коханої, ніжно оспівує її красу, виявляє палку, невгасиму любов до неї:

Твою красу я переллю в пісні,

Огонь очей в дзвінкії хвилі мови,

Коралі уст у ритми голосні...

Ліричні поезії третього жмутку — пекельні переживання поета, викликані жорстокими умовами життя та нещасливим коханням, що довели його до відчаю. Розповідаючи про муки свого нерозділеного кохання, герой ніби розриває жмуток за жмутком, розкладає зів'яле листя своїх пісень, щоб воно щезло безслідно. Долаючи власну душевну травму, І. Франко зміг піднятися над нею, глянути на факти особистого життя очима художника. Але крім автобіографічних мотивів плідною основою художнього новаторства І. Франка була і народна поезія. Тому значна кількість його віршів написана на зразок українських народних пісень. Поет знав їх безліч і дбав про те, щоб вони були покладені на ноти.

Лірична поезія «Червона калино, чого в лузі гнешся?» написана в стилі української народної пісні, у формі діалогу. В образі червоної калини уособлено вродливу дівчину, а в образі дуба — молодого парубка. У цьому вірші дуб виступає як символ сили. Він запитує калину, чого вона гнеться: «Чи світла не любиш, до сонця не пнешся?» З глибоким почуттям вона відповідає, що світло любить, насолоджується ним. Буря і грім для неї теж не страшні. Трагедія калини в тому, що дуб своїм гіллям закрив їй сонце, підточив сили, тому вона не може рости вгору: «Та ти мене, дубе, отінив, як хмара». Засобами уособлення поет майстерно відобразив у прагненні калини до світла і сонця — любов до життя, важкі переживання людини за гірку долю свою.

Поезія «Чого являєшся мені у сні?» є однією з найкращих у збірці. Ліричний герой з сумом запитує свою долю, чого вважається йому уві сні образ коханої дівчини. Герой щиро кохає свою милу, хоч та й згордувала ним. Глибокі свої переживання він висловлює в сумних піснях:

Моє ти серце надірвала

Із нього визвала одні

Оті ридання голосні —

Пісні.

Завершується ця поезія ліричним зверненням до коханої з проханням з'являтися хоч уві сні, дарувати радість і оживляти його стомлене серце.

У поезії «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...» І. Франко зображає красу, яка чарує душу в пристрасно закоханого у неї ліричного героя, будить у ньому палке невгасиме почуття любові:

Ох, тії очі темніші ночі,

Хто в них задивиться, й сонця не хоче!

Очі коханої кращі від сонця, вони запалюють серце пожаром. У кожному слові поетичного опису дівочої вроди відчувається щире захоплення. І. Франко відтворює драматизм палкої любові героя ліричної драми, показує суперечливість його почуттів. Для нього мила, яку він втратив, водночас є радістю і горем. Лишилась тільки невгасима любов, яка ранить його серце:

Тебе видаючи, любити мушу,

Тебе кохаючи, загублю душу.

Лірична драма «Зів'яле листя» вражає нас великою внутрішньою силою ліричного героя, незвичайним багатством змісту, мінливістю настроїв і тонкою грою емоцій. Незаперечним є одне: збірка поезій «Зів'яле листя» —- це шедевр поетичної майстерності, пам'ятка щирості генія, образ його людських мук.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар