Моя рідна вулиця взимку ІV варіант

Вечір напередодні Різдва видався дійсно святковим. Небо було якесь різнокольорове: на сході блакитне, на заході рожеве, на півдні воно мало сірий колір, а на півночі — фіолетовий. У височіні ледь намітився місяць. Чим нижче сідало сонце, тим синішим ставав сніг. На землю поступово опустилися сутінки, вулиця освітлилася ліхтарями.

Вже коли зовсім стемніло, ми з братом вийшли прогулятись. Сніг рипів під ногами, бо був сильний мороз. У світлі ліхтарів сніг іскрився тисячами самоцвітів. Ми повільно йшли рідною вулицею. Світились вікна будинків, мешканці яких готувались до Різдва. Людей на вулиці не було, тільки ми з братом йшли, і урочисто була тиша. Казковими істотами здавались засніжені дерева. А може, ми потрапили в казку? Недарма кажуть, що Різдво — чарівне свято, різдвяної ночі будь-що може трапитись. А якщо зараз оживуть дерева, затанцюють ліхтарі, а сніжинки закружляють у повітрі, засиплють срібним пилом будинки? А раптом з'являться якісь дивні створіння і покажуть нам з братом казку? Та ні, тихо навкруги, зіроньки сяють на фіолетовому оксамиті неба, а серед них місяць красується.

Усе нібито як завжди на моїй вулиці, та в той самий час мене огортає ледь вловиме відчуття дива. Здається, щось чарівне наближається, і от уже вся вулиця наповнюється веселим галасом:

Коляд-колядниця,

На покуті кутиця.

З Святим вечором!

Колядники пробігають вулицею, вітають нас. І на якусь мить дерева здаються мені живими істотами, оживають ліхтарі, а сніг настільки яскраво виграє тисячами самоцвітів, що аж очам стає боляче.

На мою вулицю прийшло найчарівніше свято!

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар