Мрії поета про щасливе майбутнє рідного краю (за поезією «Ісаія. Глава 35») VІ варіант

Встане славна мати Україна,

Щаслива і вільна,

Від Кубані аж до Сяну-річки

Одна нероздільна.

Т. Шевченко

Тараса Григоровича Шевченка ми звемо народним поетом не тому, що він свої твори писав у народному ключі, а тому, що всі думки його, вся його любов були присвячені народові, боротьбі за його визволення й щастя. Т. Шевченко був полум'яним патріотом своєї України. «Свою Україну любіть» — ось та заповідь, що була для нього основною в житті, ось закон його існування, ось те, чого він вимагає від нащадків.

Тарас Григорович не міг спокійно дивитися на тяжке існування простого селянського люду. Для себе він вибрав шлях постійної боротьби за ідеали свободи та рівності, проти царату. Т. Шевченко закликав боротися проти панів-шляхтичів, проти національних поневолювачів, оспівав славу тих, хто не корився силі гнобителів. За це він терпів багато страждань, але назавжди лишився вірним своїй рідній Україні.

Своїми віршами Т. Шевченко прагнув розбудити національну свідомість українців, розмірковував над тим, яка доля чекає його країну:

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять...

Але, незважаючи натяжку долю, на все те страшне, що довелося поетові побачити і пережити, Тарас Григорович ніколи не переставав сподіватися на краще.

Як ніхто інший, чекав Т Шевченко суду над гнобителями, що «людей у ярма запрягли», благав їх опам'ятатися, полюбити «щирим серцем велику руїну», бо

Розкуються незабаром

Заковані люди.

І потече сторіками

Кров у синє море.

Повинна була прийти в Україну «воля святая», якої так жадав Великий Кобзар. Він був упевнений, що колись Україна отримає незалежність, і тоді

Оживуть степи, озера

І не верствовії,

А вольнії, широкії

Скрізь шляхи святії

Простеляться...

Саме такою уявлялася Україна поетові в майбутньому. І навіть у важкі хвилини він вірив, що

...на оновленій землі

Врага не буде супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на Землі.

Як ми бачимо, мрії Тараса Григоровича здійснилися (хоч і через півтораста років) — Україна отримала незалежність.

І витоки цієї незалежності, цього бажання визволитися з-під будь-якого ярма ми знаходимо у творчості Кобзаря. На прикладах історичного минулого, найяскравіших подій визвольної боротьби Т. Шевченко виховував у своїх сучасників та наступні покоління почуття патріотизму, прагнення самовіддано служити народові. Мотив визволення Вітчизни весь час знаходиться у центрі творчості поета. Пекучими роздумами над долею України, тяжкою скорботою з приводу страждань народу, жагучим прагненням допомогти йому пройнята вся літературно-громадська діяльність поета.

Шевченко підніс любов до рідної мови, турботу про її розвиток на висоту патріотичного подвигу.

...Возвеличу

Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово, —

писав поет. Він невтомно боровся за високу культуру художнього слова, став першим творцем української літературної мови. Слово Шевченка «огненно заговорило», «пламенем взялось», «людям серце розтопило»... З презирством говорив поет про «перевертнів», про тих, хто цурається рідного слова. Важливим стимулом діяльності Шевченка була мрія: «Щоб наше слово не вмирало».

Україна у творчості Шевченка — це передусім волелюбний народ, героїчна визвольна боротьба, душевна краса поборників волі. Поет перший в українській літературі на весь голос сказав про велич, красу народної любові до Вітчизни як символу волелюбності. Цей образ для нього святий.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар