Мрії поета про щасливе майбутнє рідного краю (за поезією «Ісаія. Глава 35») ІV варіант

Чужа земля. Безлюдний берег Аральського моря. Куди не кинь оком — піски, піски, піски... На березі— самотня постать. Похилена голова, опущені плечі свідчать про те, що людина охоплена відчаєм, тугою. Хто це? Тарас Шевченко, відірваний від рідної України. До болю в серці марив він вишневими садками, співучою рідною мовою, широким розливом могутнього Дніпра. Думками він там, на Батьківщині, серед рідних і близьких, знайомих і незнайомих, серед свого народу, за кращу долю якого він приймає муки, але не кається. Немає поетові життя без України. Вона—його доля, пісня, розлука і надія, його найгіркі- ший біль і найсвятіша мрія. «Доля не шкодувала йому страждань, — пише І. Я. Франко, — але не жаліла і втіх, що били із здорового джерела життя». А найбільшою втіхою для поета була думка про світле майбутнє його України. Поет твердо вірив, що прийде час, коли на його багатостраждальній батьківщині

... розкуються заковані люди...

Врага не буде супостата,

А буде син, і буде мати.

І будуть люди на землі.

Тому й не дивно, що Т. Шевченко всією душею прагнув загибелі прогнилого кріпосницького ладу.

А звідси — непохитна переконаність поета: незабаром «дні беззаконія і зла» відійдуть у минуле, стануть здобутком історії.

Майбутнє уявляється поетові як чудова, квітуча нива, сповнена сонячного тепла і людського щастя. «Нехай житом-пшеницею, як золотом, покрита, не- розмежованою останеться навіки од моря і до моря — слов'янська земля», — писав поет в передмові до «Гайдамаків». Ідея визволення батьківщини була завжди центральним мотивом творчості Т. Шевченка. Він постійно роздумував над майбутньою долею України і дійшов висновку: тільки збройна боротьба принесе жадану перемогу. Тому й революцію, на яку так гаряче сподівався, Кобзар сприймав як чудову весну. А весна. — це передусім засів доброго зерна. У вірші «Ісаія. Глава 35» весна є символом всього нового, світлого, що прийде в Україну:

На землю правда прилетить...

Незрячі прозрять, а кривиє,

Мов сарна з гаю, помайнують.

Німим отверзуться уста...

Тарас Григорович передбачав, що зі встановленням нового ладу в його рідній країні народяться нові люди — сміливі, творчі, справжні велетні. Бо тільки в новому, вільному суспільстві настане щасливе життя для добра і краси, для щастя і миру, для того, щоб радісно жив український народ і росли діти, співали пташки, розквітали квіти, красувалася земля:

Оживуть степи, озера,

І не верствовії,

А вольнії, широкії

Скрізь шляхи святії

Простеляться...

Усе людяне й правдиве, переконаний Шевченко, врешті-решт знайде шлях до оновленої України. Він глибоко розумів, що справжнє людське щастя немислиме без створення суспільних умов для його утвердження. Перемога революції — це перемога вільної, творчої праці:

Роботящим умам,

Роботящим рукам

Перелоги орать,

Думать, сіять, не ждать.

І посіяне жать

Роботящим рукам.

Митець мріяв про такі нові суспільні відносини, де праця принесе людям радість, задоволення.

У своїх поезіях Кобзар малював картини, пройняті духом геніального прозріння. Спрямованість у май

бутнє — це, власне, один із провідних мотивів його творчості. Рядками своїх віршів Шевченко проголошував, що прийде час і на його Батьківщині, коли

... спочинуть невольничі

Утомлені руки,

І коліна одпочинуть,

Кайданами куті!

Згадуючи Україну, поет мріяв про чудову, уквітчану землю, теплу і ласкаву. Такою зроблять її вільні трударі, господарі своєї долі. Уявляючи собі щасливими людей майбутнього, Кобзар бачив їх життя повнокровним, а їх самих—духовно багатими. Він уважав, що тільки в праці закладена справжня можливість свободи людей нового покоління. Ніщо не може протистояти трудовій творчій силі українського народу. Шевченко радів, що трудівник прийдешнього дня буде здатний творити справжні дива на землі:

І дебр — пустиня неполита,

Зцілющою водою вмита,

Прокинеться...

У майбутньому на Україні, гадав поет, не буде перепон для безмежного розвитку науки, людського розуму, здібностей. У «Подражанії 11 псалму» автор зазначав:

Возвеличимо на диво

І розум наш і наш язик.

Патріотизм — характерна риса Т. Г. Шевченка. Його серце було по вінця переповнене любов'ю до Батьківщини, народу, майбутню долю якого він не уявляв без поваги до її минулого. Великий Кобзар мріяв про той час, коли історію України буде писати не німець, а самі українці. І на рідній землі зазвучить у повний голос материнська мова. Жінка, мати, сестра — вони завжди посідали в душі поета особливе місце. Їм належало його щире захоплення й співчуття. У новій Україні поет хотів бачити жінку щасливою і радісною у своєму материнстві.

Перечитуючи натхненні сторінки поезій Т. Шевченка, присвячені його мріям про майбутнє нашої країни, відчуваєш їх свіжість, пристрасність, життєву схвильованість. Як і передбачав поет, незалежною стала тепер Україна, а колись стане такою ж квітучою, якою хотів бачити її безсмертний Кобзар. Гаряче серце митця, наче звертаючись до нас сьогодні зі сторінок своїх творів, хвилює і зворушує безмежною вірою в людину, у світлий прийдешній день. Та не треба забувати, що завтра починається сьогодні. І ми повинні працювати так, щоб зробити Україну великою і могутньою державою.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар