Мрії поета про щасливе майбутнє рідного краю (за поезією «Ісаія. Глава 35») VII варіант

На оновленій нашій вільній землі живе і вічно житиме в народі пам'ять про Великого Кобзаря, геніального сина України, гнівного викривача панів неситих, поборника святої правди. Т. Г. Шевченко був народним пророком, титаном духу, першим, хто відверто і сміливо закликав народ до збройного повстання:

Вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров'ю

Волю окропіте.

Але тернистий шлях до волі, правди і добра. Народ, зневажений і пригнічений, стогне у ярмі.

Особливо трагічною була доля жінки. Її недоля була тим згустком болю, що запікся в серці поета. Він гнівно виступав проти жіночого безправ'я. Великий Кобзар став на захист розтоптаних жіночих прав. Мати з дитиною завжди для Шевченка були світлими образами. Він писав:

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

А ідеал матері уявляється таким:

І досі сниться: вийшла з хати

Веселая, сміючись, мати,

Цілує діда і дитя...

Поет вірив в силу і міць народу, його світлий розум, поривання до правди, волі, щастя. У вірші «Сон» Кобзар з великою любов'ю змальовує жінку, яка мріє бачити свого сина «і уродливим, і багатим». Хоче, щоб він працював на своїм полі:

На вольній, бачиться, бо й сам

Уже не панський, а на волі

Та на своїм веселім полі...

Поета глибоко хвилювало минуле нашої України. Він був закоханий у запорозьке козацтво і прагнув викликати в сучасників захоплення ним, бажання скинути з себе рабські пута, відродити громадянську мужність. А за що вони голови складали? До чого прагнули? «За волю святую», — говорить поет. Вона була йому дорогою й жаданою. Найбільше в поета прохань- мрій. Йому хотілось із-за Дніпра святого «хоч крихотку землі», він твердо був переконаний у тому, що «оживе добра слава, слава України».

Рідна Україна ... Безмежна і широкопола, з синьою далиною і зоряними світанками, червоною калиною і вербами снилася поету, коли він перебував у засланні. Ця божественна краса надавала наснаги змученому серцю. А як хотілося бачити її вільною та незалежною. Шевченко свято вірив у перемогу народу, скасування самодержавно-кріпосницького ладу, оновлення світу.

У поемі «Кавказ» він пише: «Встане правда! Встане воля!» Скільки світла і любові до життя звучить у вірші «Ісаія. Глава 35». У ньому висловлена віковічна мрія про визволення людини-трудівника, глибока переконаність у тому, що життя народу стане вільним і щасливим. З якою любов'ю він символізує оновлення світу і всенародну волю. «Люде темнії, незрячі» — це поневолені раби. І відбудеться диво:

Незрячі прозрять, а кривиє,

Мов сарна з гаю, помайнують.

Поет малює ідеал нового суспільного ладу. Думки Кобзаря були спрямовані у майбутнє:

Оживуть степи, озера,

І не верствовії,

А вольнії, широкії

Скрізь шляхи святії...

Геніальний поет вірив у майбутнє, пророкував його. Вчорашні раби стануть творцями, змінять обличчя рідної землі. А люди «раді та веселі» зійдуться тими шляхами на спільну раду. З його уст звучали слова: «Борітеся — поборете», бо тільки в «своїй хаті своя правда і сила, і воля». Народ прагнув до правди, добра, духовного розкріпачення. У вірші «Світе ясний! Світе тихий!» Шевченко змальовує оновлене, вільне суспільство, «нову хату», про яку мріяв.

Його поезія ще і ще раз переконливо доводить, яка прекрасна наша земля, багата українська мова, чудові традиції, звичаї, самобутнє мистецтво.

Кобзар закликав любити цю країну, берегти її, жити в мирі:

Любітеся, брати мої,

Вкраїну любіте.

Нове життя може дати колишнім кріпакам не тільки волю, а й достаток, заможність. У вірші «І Архімед, і Галілей» Кобзар змальовує новий лад як царство рівності:

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі.

Здійснились мрії великого поета. Україна, яку він так любив, стала незалежною. На повний голос зазвучала рідна мова. Поет писав про стурбовану душу людини, про її боротьбу зі злом, про прагнення до щастя. І люди не забули цього велетня, титана, Прометея.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар