Мій обвинувачуваний Євгеній Базаров (за романом І. С. Тургенєва «Батьки і діти»)

Прихованою сюжетною лінією роману І. С. Тургенєва «Батьки і діти» є криза кріпосного ладу і необхідність його знищення. На фоні цієї лінії і розгортається конфлікт «батьків і дітей». Ідея роману, за визначенням самого автора, — показ «торжества демократизму над аристократією». Представником демократичного табору виступає головний герой роману Євгеній Базаров.

Базаров народився в сім'ї бідного повітового лікаря, пройшов «школу труда і нестатків», із якої вийшов «сильною і суворою» людиною. Ця школа пробудила в героя грубу матеріалістичну натуру, що заперечує усі життєві принципи і пріоритети. Базаров прилучає себе до народу, тому що його дід «землю орав», але він і зневажає свій народ, ненавидить його патріархальність. Герой заперечує красоту природи і мистецтва, які є невід'ємними компонентами життя людей. Тому, на мій погляд, ні про яке зімкнення з народом не може бути й мови. Все гарне, гідне замилування, для Базарова лише «дурниця». Він нехтує безмірною любов'ю своїх батьків. Заявляє, що природа не храм, а майстерня, проте мальовничі описи природи, якими наповнений роман, переконують читача в протилежному: природа — храм, а не майстерня, тільки життя в гармонії з навколишнім світом може принести людині щастя.

Його також не хвилюють чужі почуття і переживання: поцілувавши Фенєчку, він навіть не подумав про те, що цей поцілунок може зруйнувати її відношення з Миколою Петровичем. Базарову не потрібні друзі, які б йому співчували і любили його. Йому потрібні лише однодумці. Євгенію властиві такі якості характеру, як хворобливе самолюбство, непохитна впевненість у собі і своїй правоті, готовність в угоду своїй ідеї вчинити насильство.

Проаналізувавши вчинки, спосіб життя і напрям думок героя, неважко дійти висновку, що він — бездуховна істота, спроможна лише пливти по обраному шляху без будь-яких відхилень. Таким Базаров з'являється не тільки перед нами, але і перед самим собою. Він вважає себе проповідником «нігілізму». Проте це лише маска. Герой не витримує випробувань долі: він закохується в Одинцову, хоча до цього вважав кохання «дурницею». Євгеній заперечує усі правила пристойності, але, між іншим, приймає виклик на дуель від Павла Петровича Кірсанова. Базаров думав, що школа «нестатків і праці» стерла з його серця людське відношення до життя, але він помилився. Ця помилка стерла його ідеали і прагнення на порох. Тому його можна назвати «нігілістом», який не відбувся. Ця неспроможність послужила і причиною його останнього бажання побачити перед смертю Одинцову.

Я думаю, що смерть була для нього єдиним засобом заглушити в собі біль розчарування. В останній сцені роману автор навмисне описує ту вічну

природу, на спокій якої замірявся Базаров, і яка дає «нігілісту» заспокоєння.

Поява людини на світ супроводжується радістю і любов'ю, відхід із життя — горем і скорботою, тому заперечення почуттів безглуздо. Як би ми не чинили опір моральним категоріям, вони все одно беруть верх. Тому навіщо позбавляти себе щастя, альтернативою котрому рано чи пізно буде гірке розчарування? У зв'язку з цим я можу обвинуватити Базарова в неприйнятті не тільки культури, звичаїв і традицій народу, але й самого народу як такого.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар