Нам треба голосу Тараса

Я часто замислююсь: чи може людина жити без мистецтва, без літератури, без пісні? Ні, ким би не була людина, вона не може існувати без спілкування зі світом прекрасного!
Дуже часто буває, що читаєш книжку й ніби бачиш усе те, про що пише письменник, віриш кожному його слову, переймаєшся його думками й сподіваннями, хвилюєшся і радієш разом із героями його творів і з нетерпінням чекаєш нової зустрічі. А буває, що перегорнувши кілька сторінок, далі й читати не хочеться: все аж занадто перебільшено або прикрашено, немає в книзі справжнього життя. На жаль, переважно саме такі книжки сьогодні займають місце на поличках наших магазинів. Але вони не залишають у душі ніякого сліду, як не залишається в пам'яті й імені автора. Такі книжки малопомітні й у літературі. Але на їх тлі ще яскравіше сяють імена справжніх письменників, які своїми талановитими творами здатні потрясати людські серця.
Тарас Григорович Шевченко!.. Його безсмертне ім'я і неповторні твори ось уже скільки років живуть у серцях народу, в його мріях і сподіваннях, пробуджуючи щирі й благородні почуття.

Шевченко був одним із найбільших поетів своєї епохи. Його думи, його пісні, його полум'яний гнів, його боротьба за світлу долю трудового люду були думами, піснями, гнівом і боротьбою мільйонів. Поет мав такий вплив на народні маси, що той прозвав його своїм батьком. Це цілком справедливо, адже Шевченко сам вийшов із народу, бачив його тяжке життя й жив цим життям, гіркі сльози покріпаченого селянства були і його власними сльозами. Тарас Григорович Шевченко прожив дуже мало — лише 47 років. Із них 34 роки провів у неволі: 24 роки — під ярмом кріпацтва і понад 10 років — у найжорсткіших умовах заслання, та й решту— 13 «вільних» років перебував під невсипущим наглядом жандармів. Уся творчість Великого Кобзаря зігріта гарячою любов'ю до Батьківщини, пройнята священною ненавистю до її ворогів і гнобителів. Шевченко безмежно любив свою Україну, він увібрав у себе багатство народних пісень і переказів, тому природно, що в його чарівних віршах бриніли такі ж мотиви, які створював український народ.

Але поезію Шевченка люблять не тільки в Україні. Поет, який віддав усі свої сили боротьбі за визволення рідної країни від соціального й національного гніту, виражав прагнення й сподівання всіх прогресивних людей світу.
Коли Шевченка не стало, у поезіях, присвячених його пам'яті, чути було не тільки смуток і глибоку тугу, а й розуміння того, що означає ця людина для України й всього слов'янства. Місце поховання поета стало святим:
Я чую дух святої сили
Під тим проречистим хрестом.
І до великої могили Я прихиляюся чолом, —
писала Олена Пчілка.

Українські поети новітнього часу створили Шевченкові пам'ятник зі своїх творів. Мудрі вірші, в яких по-філософськи узагальнюється визначальна роль Шевченка в історії України, написав Максим Рильський. Його знамените «Слово про рідну матір» починається рядками:
Благословен той день і час.
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас
Малими босими ногами.
Шевченкові присвячували свої поезії Володимир Сосюра, Андрій Малишко, Ліна Костенко, Дмитро Пав-личко, Борис Олійник, Василь Симоненко, Іван Драч та інші відомі поети.

Книги Тараса Шевченка є в кожній хаті, його вірші вивчають у школі, а кожний кабінет з рідної літератури має портрет Шевченка, прикрашений вишитим рушником. Чи може бути правдивішим і кращим свідчення любові українців до свого Тараса!
У безсмертній поезії Великого Кобзаря, яка то полум'яніла гнівом, то іскрилася бадьорістю, завжди й незмінно звучала віра в світле майбутнє України. Слово Кобзаря — то пророче слово. Дійсно, Україна була обкрадена, поки проснулась, бо не всі українці були готові стати на захист своєї держави. Збулися мріяння Шевченка. Україна сьогодні вільна, незалежна держава. Ми маємо бути горді з того, що можемо називатися дочками та синами України, а значить, і дітьми Тараса Шевченка.
А хіба ж не розпинають свою неньку Україну її ж діти, забувши і рідну мову, і чий хліб їдять? І хіба ж не вселяють у нас віру його пророчі слова:
Встане Україна,
І розвіє тьму неволі...
І буде правда на землі.

Минають роки й століття, але людство ніколи не забувало й не забуде великого сина українського народу Тараса Шевченка, не забуде його могутнього, пророчого слова — слова правди, свободи та щастя. У наш час творчість Шевченка є святинею, якою дорожить і гордиться весь український народ. Рядки знаменитого Шевченкового «Заповіту» і досі запалюють, зміцнюють віру в краще майбутнє.
Вже багато років минуло з того дня, як перестало битися благородне мужнє серце геніального поета, але світлий образ Великого Кобзаря безсмертний, як і сам народ, що породив його. Нетлінна творчість геніаль-' ного сина України живе подихом життя, биттям гарячого людського серця. Могутня сила піевченківського таланту, проникливість і глибина його думки, мужність і ніжність його лірики, гострота і пристрасність його слова, пісенність його віршів, самовіддана любов його до своєї Батьківщини, до свого народу, будуть жити вічно.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар