Генрих Гейне – поет-романтик, «один з найбільших ліриків світу», як назвав його український поет Максим Рильський. Основні мотиви його поезій поділяються на два напрями. Перший – це ніжна лірика кохання поета-романтика. Друга – це громадянська лірика, оспівування ідеалів рівності в суспільстві, боротьби за соціальну справедливість, революцій.
Кохання для Гейне було святинею, яка прикрашає світ, рухає душу людини вперед, не даючи їй закиснути в матеріальному світі.«Найглибша істина розквітне лише з найглибшої любові. Ніде у всесвіті немає нічого прекраснішого й ліпшого, ніж людське серце» - казав Гейне.
Водночас Гейне казав про себе, що несе на своїх плечах «усі злигодні світу». Дуже багато уваги він приділяє соціальних несправедливості, нерівності бідних та багатих у суспільстві, приниженим до нужденності людям, обивательскій «кислятині». Причому, Гейне в поезії не такий, як більшість роматиків, не пасивний спостерігач, не песиміст. Він громадянин, активний борець. Таким чином, будучи представником напряму романтизму, Гейне фактично став одним з засновників нового напряму в поезії, реалізму. Гейне вказує, яких саме негативних рис було б добре позбутися: в економіці, в політиці, в побуті.
***
Чомy троянди немов неживі,
Кохана, скажи мені?
Чомy, скажи, в зеленій траві
Фіалки такі мовчазні?
Чомy так гірко дзвенить і співа
Жайворонком блакить?
Чомy в своєму диханні трава
Тління і смерть таїть?
Чомy холодне сонце поля
В задумі похмурій мина?
Чомy така пустельна земля
I сіра, мов труна?
Чомy мене, мов безумця, в пітьму
Моя печаль жене?
Скажи, кохана моя, чомy
Покинула ти мене?
