Невмирущість кохання в баладі «Тополя» III варіант

Балада Т. Г. Шевченка «Тополя» виникла в результаті переосмислення письменником усної народної традиції. Мотив перетворення людини на рослину або тварину — найпоширеніший в народних баладах. Але Т. Шевченко по-новому розкриває внутрішній світ героїні балади. Якщо в народній баладі «Ой чиє ж жито, чиї ж то покоси» основним є моральний конфлікт між свекрухою і невісткою, яку та закляла так, що молода жінка перетворилася на тополю, то в баладі Т. Шевченка ситуація зовсім інша. Головна увага поета зосереджується на трагічних переживаннях закоханої дівчини, що «день і ніч воркує, як голубка без голуба», бо милий загинув. Дівчина чекає парубка два роки, чекає навіть тоді, коли вже не сподівається на його повернення. Вона не підкоряється волі матері, яка її «за старого, багатого нищечком єднала», бо не може зрадити свого почуття. А це неабияка сміливість для дівчат тих часів, які найбільшою чеснотою вважали слухняність та покору батькам. І, коли серед поля, ливши зілля, дівчина чекає на свого нареченого, вона робить свідомий вибір: «... загину, коли не прибуде». Дівчина не загинула:

Зілля дива наробило —

Тополею стала.

Образ дівчини, що стала тополею, втілює ідею безсмертя краси і вірності справжнього кохання.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар