Новела «Intermezzo» — творче кредо М. Коцюбинського (3)

На початку 90-х років XIX ст. соціально-психоло-гічні новели стають улюбленим жанром Михайла Михайловича Коцюбинського. Але особливе місце в його новелістиці займає новела «Intermezzo».
Новела «Intermezzo» — це високохудожній твір. Для письменника вона стала своєрідним ідейно-естетичним маніфестом. Михайло Стельмах високо оцінив її і навіть назвав «одним із найкращих світових шедеврів».

Новела — це не драматичний твір, але у підзаголовку ми бачимо: «Дійові особи», а це ознака драми. До того ж, виклад новели — це майже суцільний пейзаж. То що ж цим хотів сказати нам автор? Мені здається, що таким прийомом Михайло Михайлович підкреслює, що новелу ніяк не можна сприймати, як пейзажний малюнок. Це оточуючий письменника світ. Лише погляньмо на «дійові особи», вони дуже специфічні й особливі: « Моя утома. Ниви у червні. Сонце. Три білих вівчарки. Зозуля. Жайворонки. Залізна рука города. Людське горе».

Маючи чутливу душу, Коцюбинський майстерно поєднує зорові, слухові, чуттєві образи, якими, наприклад, відтворює «симфонію поля». Для нашого світосприйняття це досить незвичайно, але це дійсно так. Якщо стати посеред квітучого поля та затамувати подих, прислухаючись до навколишнього світу, то шум трави, стрекіт сполоханих коників, спів маленьких пташок дійсно стануть «симфонією».
Автор дає можливість побачити і фізично відчути те, що змальовується у творі словами (спів жайворонка, цвітіння гречки, кування зозулі).
Природа в новелі виконує дві важливі функції. По-перше, вона повертає втомленому містом митцю фізичні сили, надихає його до плідної творчої роботи, підштовхує його до ції, до боротьби за свій народ.

Недаремно М. Стельмах зауважував: «Новела... один з найкращих світових шедеврів — блискучий сплав поезії, музики і людського горя». І, По-друге, своєю невимовною красою вона виразніше підкреслює ті жахливі умови життя трудящого народу у добу реакції, несумісність здорового природного образу життя і бурхливого міста.
Після поразки революції 1905-1907 років значна частина інтелігенції, налякана розправами і погромами, стала на шлях прислужництва, протиставляючи митця масам.

Головний герой новели «Intermezzo» — митець, украй стомлений життям, жахливими політичними розправами, арештами і розстрілами. Його нерви не витримують, він потребує спокою, рівноваги і тимчасової самотності. Залишивши місто, митець оселився серед степів, широких безлюдних нив. Лише тоді він відчув справжній потяг до життя.

Герой новели зустрів-таки під час свого відпочинку людину — звичайного селянина, що « говорив про речі, повні жаху..., так просто і спокійно, як жайворонок кидав на поле пісню, а я стояв та слухав, і щось тремтіло в мені». На ці прості слова серце чутливого митця відгукується палко: «Говори, говори. Розпечи гнівом небесну баню. Покрий її хмарами твойого горя, щоб були блискавка й грім. Освіти небо й землю. Погаси сонце й засвіти друге на небі. Говори...»
Герой новели усвідомив, що місце кожного справжнього митця — серед людей і природи. Сховатися від людського страждання, горя неможливо, а тікати від гіркої дійсності — тяжкий злочин.
Сьогодні ми живемо в Україні, яка незалежна і самостійна. Отож з упевненістю можна сказати, що мрії Коцюбинського здійснились.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар