Новели Василя Стефаника — тужливі пісні українських селян (2)

Василь Семенович Стефаник належить до українських письменників кінця XIX — початку XX століття. То був нестабільний, складний політичний час, який, звичайно, мав великий вплив і на творчість, і взагалі на психологічний стан багатьох письменників, у тому числі і на Стефаника.
Василь Семенович вийшов із селянського середовища, саме тому майже вся його творчість присвячена простим трудящим людям. Він майстерно зобразив тяжке життя селян Галичини, їх фізичне й національне поневолення, поступове наростання революційного настрою серед них.

Стефаник — видатний майстер психологічної новели. Його твори наскрізь пронизані чорними барвами, чути голосіння, страждання, гарячі сльози розпачу.
Новели письменника — це особливе, специфічне, неоднозначне явище в українській літературі. Вони перенасичені не лише болем, нещастям, а й відчуттям глухого кута, в який потрапив народ України. Недаремно видатний письменник і критик Іван Франко так сказав про Василя Стефаника: «Він пише коротко, сильно і страшно...» Це дуже влучний вислів, що неймовірно чітко відображає почуття читача після прочитання творів митця. Адже вони — то сумний «реквієм» рідному народу, а автор — справжній знавець психології людини в її найкритичніші хвилини життя.
Ось перед нами хвора дівчина Катруся (новела «Катруся ») — до хвороби вона була втіхою батьків: вродливою, працьовитою, лише на неї була вся надія, а тепер у родині навіть немає грошей, щоб поховати єдину доньку, коли вона помре. Батько постійно турбується, , аби даремно не витрачати гроші на лікування: «Я лиш кажу, аби задурно гроші не віднести, аби себе не скалічити та й аби тобі не помогло... Ой небого, небого, тото мемо бідити без тебе...»

В іншій новелі — ще одна жахлива подія, що обурила все село («Новина»): «У селі сталася новина, що Гриць Летючий утопив у ріці свою дівчинку. Він хотів утопити і старшу, але випросилася». Батько вчинив так, бо після смерті його дружини дома нічого було їсти. «Ніхто за нього не хотів піти заміж... Мучився Гриць цілі два роки сам із дрібними дітьми». І щоб урятувати своїх дітей, від такого страдницького життя, батько вирішив їх убити.
А ось перед нами старий похилений чоловік одягає перед похованням свого єдиного сина. Сильного, молодого парубка Миколу Чорного забрали в рекрути, він не витримав того життя і повісився, повернувшись у батькову хату в труні (новела «Стратився»).

Як ми бачимо, Стефаник відтворює життя селян, як суцільне страждання, він зображує своїх героїв на межі можливої психологічної витримки.
Змалювання трагічного становища селян Західної України в умовах тогочасної дійсності є особливою ознакою творчого методу письменника.
Василь Стефаник демонструє виняткову увагу до соціальних проблем пригніченого класу, він майстерно проникає у внутрішній світ своїх персонажів, уміє правдиво виявити та показати їх почуття й потаємні думки в найскрутніші, найкритичніші хвилини людського життя.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар