Новели Василя Стефаника — тужливі пісні українських селян

Василя Стефаника ще за його життя часто звинувачували у надуманому драматизмі. Одного разу великий письменник сказав: «Мені самому було б приємніше змальовувати наших селян у вишиваних сорочках на призьбі, які мачають булку в мисці меду. І сто гусок перед хатою, і двадцять корів за нею».

Василь Стефаник писав правдиво про страшні речі. Адже життя тогочасних селян було справді трагічне, і це трагічне виявляло себе на кожному кроці, ставши вже ніби буденним. Письменник не мав потреби перебільшувати його або вишукувати десь у глибинному підпіллі.

Уже в перших творах Василя Стефаника виявилися головні риси його таланту — драматизм розповіді, глибоке проникнення в психологію героїв, уміння показати їхні душевні переживання. У своїх творах письменник відтворював пекучі проблеми тогочасного селянства: розорення і розпад селянських родин, примусовий призов селянських дітей на службу до австро- цісарської армії, еміграції. Так, у своєрідному диптиху «Виводили з села» і «Стратився» показано трагічність служби в армії. У першій новелі розповідається про те, як ішов на австро-цісарську військову службу молодий хлопець-селянин, а в другій — як батько їде до мертвого сина, який, будучи жовніром, стратився — покінчив життя самогубством. Автор показав, якою трагедією для батьків було випроваджування сина до армії, їхні страшні передчуття. І вже читач сам може уявити довгі, тривалі роки в армії, уявити все, що може статися із замученими жорстокою муштрою юнаками-жовнірами. Надовго закарбовується в пам’ять подорож старого батька до сина і його переживання в цей час. Вражає те, що автор не ввів у твір батьківські прокльони, ми не чуємо слів ненависті, але відчуваємо разом з героєм невтішний біль, страшну втрату.

Дуже хвилювала В. Стефаника доля дітей. Тема понівеченого дитинства проймає серця читачів пекучим болем. У новелах Стефаника багато моторошно-правдивих картин, що показують, як любов до дітей стає найтяжчим прокляттям у селянських родинах. Матері — мов чайки при битій дорозі… Батьки… зціпивши зуби несуть на собі тягар непосильної праці. Чіткі й промовисті картини нестерпно важкого життя героїв новел Стефаника, їхня безпомічність і приреченість є своєрідним судом над світом. Адже чи можна виправдати той суспільний лад, за якого батько був змушений убити своїх дітей, рятуючи таким вчинком їх від тривалих болісних мук? Саме так вчинив головний герой новели «Новина» Гриць Летючий. Він на мить у думках побачив майбутнє своїх доньок і збагнув ті нескінченні страждання, яких вони зазнають, він не міг більше спостерігати, як його діти повільно вмирають від найстрашнішого — голоду. Відчайдушний, страшний вчинок Гриця — це прагнення вирватися з безвиході.

…Важко читати новели Василя Стефаника. Вони тримають у постійній напрузі, вражають до глибини туші, пронизують гострим, нестерпним болем. Але не сльози прагнув викликати в читачів автор, не силувався й розчулити. Просто писав правду. Писав те, що переживав і відчував сам. Тому так вражають його твори, тому так обпікають і крають кожне людське серце.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар