Ніч… а човен — як срібний птах!.. Плужник

Ніч... а човен — як срібний птах!..

(Що слова, коли серце повне!)

...Не спіши, не лети по сяйних світах,

Мій малий ненадійний човне!

І над нами, й під нами горять світи...І внизу, і вгорі глибини...

О, який же прекрасний ти,

Світе єдиний!

Стан природи передано за допомогою персоніфікації «тремтить ріка», «ліс хилиться»:

Річний пісок слідок ноги твоєї

Річний пісок слідок ноги твоєї

І досі ще — для мене! — не заніс...

Тремтить ріка, і хилиться до неї

На тому березі ріденький ліс...

Не заблукають з хуторів лелеки, —

Хіба що вітер хмари нажене...

О, друже мій єдиний, а далекий,

Який тут спокій стереже мене!

Немов поклала ти мені на груди

Долоні теплі, і спинилось все:

І почуття, і спогади, і люди,

І мертвий лист, що хвилями несе...

Немов ласкаві вересневі феї

Спинили час, — і всесвіт не тече...

І навіть цей слідок ноги твоєї

Вже не хвилює серця і очей...

У наступній строфі автор використовує оксиморон для того, щоб підкреслити важливість близької людини в своєму житті, поєднуючи означення «великий» та «малий» щодо одного означуваного слова в межах одного контексту:

Бо я дивлюсь і бачу: все навіки

На цій осінній лагідній землі,

І твій слідок малий — такий великий,

Що я тобі й сказати б не зумів!

У своїх поетичних творах Є. Плужник підносить природу як головного вчителя в житті, як лікаря всіх душевних ран. Вірші пронизані високим, але не надривним, патріотичним пафосом.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар