Образ Богдана Хмельницького в усній народній творчості

Богдан Хмельницький — це видатний син українського народу. Він зміг згуртувати козаків і підняти їх на повстання проти Польщі. За це український народ, що зазнав багато страждань від польських панів, любив свого гетьмана, як батька, і створив про нього багато пісень та дум, з яких найвідоміші — «Гей, не дивуйте, добрії люди», «Чи не той то хміль», «Хмельницький і Барабаш».

Народ вважав, що мав повне право боротися за свою волю. Богдан Хмельницький воював із ляхами, не шукаючи власних вигід та слави. Він, хоч і не належав до селянства, але як справжній син свого народу страждав разом із ним. Отже, як говориться у пісні: «Гей, не дивуйте, добрії люди, що на Вкраїні повстало». Це повстання було закономірним і виправданим.

Не всі українці брали участь у цій війні. Були й такі, кому непогано жилося і за Польщею. Зокрема Барабаш вмовляє гетьмана:

«Ей, куме, — каже, — куме!

Нащо нам королевські листи читати?

Нащо нам, козакам, козацькі порядки давати?

Нащо нам за віру християнську

Достойно-праведно стояти?

Краще нам з ляхами, з мостивими панами,

Хліб-сіль з упокоєм вічний час вживати».

Народ сприймає Барабаша, як зрадника і том повністю виправдовує Хмельницького за те, що він «своєму куму Барабашу, гетьману молодому, із пліч голову, як галку, ізняв», а жінку з дітьми відправив в подарунок турецькому султану. Отже, бачимо, що гетьман готовий вбити і свого кума, якщо той стає на бік ворогів України. Такий ватажок, що забував про особисте заради національних ідей, був ідеалом з точки зору народу.

Богдан Хмельницький разом із своїми полковниками уявлявся справжнім богатирем, бо жодний лях не залишився живим після битви під Жовтими Водами

Од нас, козаків, од нас, юнаків,

Ні один панок не вкрився.

Скільки б не поставили ляхи війська проти козаків, все одно вони будуть переможені, бо за козаками правда і вони мають такого гетьмана, як Богдан Хмельницький.

І хоч потім Хмельницького звинуватять у тому,що він з однієї неволі привів свій народ до іншої — московської, але вже старого тоді гетьмана можна виправдати: він усвідомлював, що один не зможе протистояти всім, хто зазіхав на Україну: полякам, туркам, татарам. Отже, потрібний був сильний союзник,

а росіяни в усякому разі були православними, а значить, повинні сприймати одновірців-українців як братів. Ми знаємо, що гетьман помилився. Але як їм не було, він боровся за волю і зміг повернути її українцям, хоч на деякий час. І образ його, уславлений вдячним народом, оспіваний в піснях, залишився героїчним.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар