Образ Лукаша у драмі-феєрії Лесі Українки «Лісова Пісня» (2)

У драмі-феєрії на перший план виходить образ селянського парубка Лукаша.
Природа дуже щедро нагородила його — дала надзвичайний музичний талант, чутливе ніжне серце, вроду, потяг до прекрасного та любов до життя. На початку твору ми бачимо його, як наївного, щирого і допитливого молодого чоловіка. Лукаш шанує старших, любить і цінує рідну природу. Можна з упевненістю сказати, що в цьому образі Леся Українка показала найкращі людські риси.
Згадаймо лише, як відбувається знайомство читачів з Лукашем. Він талановито грає на сопілці, його музичний дар набуває максимальної сили серед незайманої природи. Ця початкова сцена символізує могутній вплив справжнього мистецтва на навколишній світ:
Як солодко грає,
Як глибоко крає,
Розтинає мені груди,
Серденько виймає...

І все ж Леся Українка змальовує свого героя сумними, трагічними рисами. Письменниця в цьому образі відтворила страшну психологічну проблему людини, адже яка це велика біда — не мати згоди з самим собою. Маючи музичний талант, він все ж говорить: «Пісні! То ще наука невелика!» На що Мавка йому відповідає:
Не зневажай душі своєї цвіту,
Бо з нього виросте кохання наше!
Той цвіт від папороті чарівніший —
Він скарби творить, а не відкриває...

Лукаш зрадив не лише Мавку, кохану жінку, а й себе, своїми власними руками він знівечив щастя, зруйнував дану йому Долю. За все це головний герой не може нікому нарікати, адже сам винен. Він це добре розуміє і карається жахливою мукою. Його щастя було можливе, а для цього Лукашеві треба було лише по-слухатися свого власного серця, не йти йому наперекір.
Родинне оточення негативно вплинуло на Лукаша, прищепило йому занадто власницькі почуття, саме тому Він не в змозі відвоювати своє право на щастя:
...Тут мені дадуть ґрунтець і хату,
бо восени хотять мене женити...

Недаремно люди говорять,-що не можна втекти від своєї долі, вона все одно наздожене і зробить по-своєму. Так само і сталося. Лукаш покинув кохану заради хазяйновитої Килини, але це не зробило його щасливим. Урешті-решт він з усмішкою на вустах помирає біля Мавки, що перетворилась на вербу. У цей трагічний момент він стає щасливішим, ніж за все прожите життя, позначене постійними помилками і жахливою зрадою.
Коли чртаєш твір, стає зрозуміло, що головний герой драми дійсно кохає Мавку, він по-справжньому поважає і цінує цю віддану і люблячу жінку. І все ж, не дивлячись на це, у нього бракує сили відстояти свою любов, захистити її. Лукаш не в змозі мужньо протистояти своїй нерозумній матері, у нього бракує сміливості, щоб захистити свою кохану від несправедливих докорів. Урешті-решт він піддається залицянню вдовиці Килини й одружується з нею без любові. Така зміна в житті руйнує його чутливу музичну душу, яка черствіє і занепадає.

Він хотів викинути зі свого серця палку любов до лісової красуні, але не зміг. Сіре, буденне, безбарвне життя з Килиною не в змозі задовольнити творчого серця. Потяг до Мавки стає дедалі сильніший, але неможливо повернути час назад, і той, хто зрадив кохання, високі мрії закономірно приречений до загибелі.
Драма-феєрія «Лісова пісня» — це творчий шедевр видатної поетеси, йому судилося бути безсмертним, як безсмертне палке кохання селянського парубка Лука-ша і лісової красуні Мавки.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар