Образ Лукаша у драмі-феєрії Лесі Українки «Лісова Пісня» (3)

Не зневажай душі своєї цвіту...
Леся Українка
Михайло Коцюбинський, маючи абсолютно особливе світовідчуття, створив лебедину пісню коханню Івана та Марічки у своїй неперевершеній повісті «Тіні забутих предків ». Та не тільки в чудових Карпатах у смерекових лісах живуть нявки. Вони є скрізь. Кожне місце має оте невидиме життя, що вирує, мов гірська річка, і звичайним людям його не побачити, не осягнути...

Незвичайною людиною був Лукаш, головний герой драми-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки. Незвичайною, бо серед прадавніх дерев розкішних лісів чарівного Полісся зустрів лісову красуню — Мавку.

Селянському хлопцеві Лукашу судилося в житті випробування, яке давало можливість залишити всі нікчемні проблеми й отримати вічне життя. Таким випробуванням було кохання Мавки — міфічної істоти, доньки лісу. Своєю чарівною грою на сопілці Лукаш зачарував Мавку, розбудив її після зимового сну. «Навіть весна так ніколи не співала» для лісової красуні, як це робила людина на звичайній сопілці. То виспівувала душа Лукаша, ніжна, витончена, багата. Мавка, це чисте і прекрасне створіння, подарувала Лукашеві своє кохання, яке не мало меж, — глибоке і самовіддане. Разом з ним героїня дарувала коханому всесвіт, сповнений чарівними звуками музики, краси і вічності, бо мала серце «не скупе, що скарбів своїх не криє».
Лукаш і Мавка знайшли щастя в сильному і справжньому коханні. Та щастя те було недовгим. Для Лукаша кохання лісової дівчини було завеликим і заважким скарбом. Він зневажив « цвіт душі своєї », заглушив дивовижну музику, що лунала в ньому, музику його душі, що співала «виразно-щирим голосом сопілки». Під впливом корисливої матері Лукаш зрадив Мавку, принісши їй цим невимовні страждання. Він одружився з молодою хазяйновитою вдовою Килиною, але, звісно, не мав з нею щастя, бо не кохав її. Лукаш не зміг «своїм ЖИТТЯМ ДО себе дорівнятись », ТО0ТО не зрозумів, у чому його поклик, щастя, що наймиліше і найдорожче в житті, і перетворився на вовкулака.

Лукаш мав дар, на який не зважали інші люди, який не усвідомлював навіть він сам, і тільки Мавка, дитя природи, змогла оцінити той дар:
Я тебе за те люблю найбільше,
Чого ти сам в собі не розумієш...

Лукаш занедбав свій талант, свою душу задля дріб'язкових інтересів і турбот. Його зрада — то передусім зрада самого себе.
Коли у подобі вовкулаки Лукаш просив прощення й отримав його, він очистився від буденності, скверни, духовних вад. І коли вирізана з дівчини-верби сопілка заспівала йому ніжним голосом Мавки, він збагнув свою помилку, відчув свою провину і зрозумів, що кохання вічно житиме в його серці.
Образом Лукаша Леся Українка застерігає людей від знецінювання в собі духовних скарбів, дивовижних спалахів божественного дару заради матеріальних цінностей, стверджує, що відчуження людини від природи руйнує її душу, і врешті людина втрачає все.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар