Образ Марії — символ багатостраждальної України (за романом «Марія») II варіант

Знала наша українська земля добрі часи, панували на ній добро та любов, відчували люди себе щасливими. Але не так уже і багато було таких днів, коли сонце всміхалася у вікно нашої історії. Пам’ятає наша земля і криваві бої; пам’ятає і голод, і несправедливе розкуркулення, і людожерство, і зречення батьків, і страшні вбивства заради шматка хліба чи встановлення справедливості. Пам’ятають матері про смерть своїх дітей, про їхню зраду, пам’ятають про розпад родин — усе пам’ятають. Ці матері — наче символи нашої багатостраждальної України, як страшне нагадування про страшне минуле.

Жила колись на землі Марія, проста селянська дівчина. Як і всі інші дівчата, Мріяла про щасливу заможну родину, хотіла бачити щасливими і своїх дітей. Так, життя було у неї нелегким. Змалечку довелося їй пізнати долю сироти, коли до тебе байдуже, здається, усьому світові. «Кругла голівка обліпилася огидними ковтунами, на плечах висить брудна полатана сорочина» — оце портрет Марії у ті роки. Вже дев’яти років пішла дівчинка у найми, але працювала на совість. Поважали її люди, а згодом почали звертати на неї увагу і парубки. Задивлялися на «щоки повні, округлі, з ямочками», на чорні кучері. Покохала Марія кучера Корнія, хоча був небайдужий до неї і Гнат Кухарчук. Але доля забрала у неї коханого, пішов служити у матроси. Дівчина довго чекала, доки не погодилася вийти заміж за Гната.

Але не довелося їй зазнати з Гнатом щастя. Здається, ось-ось всміхнеться доля, але нещиро. Народжувалися у Марії один за одним діти, але чомусь один за одним і вмирали. Як раділа ця жінка, коли знайшовся у неї синок Роман. Бавилася з ним, спостерігала, як він росте. Страшним ударом для неї була смерть Романа. А потім ще й народження мертвої дитини.

Трохи повеселішало на душі, коли народилася Надійка, але щастя було недовгим. Хвороба забрала і її у Марії. Тоді і задумалася над життям ця жінка, вважаючи, що «нема більше справедливості». Лише знущання, «якісь кпини над нею».

Нещастя трохи надломили її волю, але кохання додало снаги. Марія вирішила зв’язати своє життя з Корнієм. Спочатку нелегко їй жилося, але час усе розставив на свої місця. Праця наче знову допомогла народитися Корнію, і у хаті оселився достаток. Народжувалися діти: Демко, двійко — Максим та Надія, трохи згодом — Лаврін. Було усього за ці роки: і щастя жити у згоді з коханим чоловіком, і щастя бачити радісні обличчя своїх дітей; і розпач від розлуки з Корнієм, коли забрали його під час «гапонської» війни, і горе від спаленої хати, і нещастя бачити своїх обпечених діточок... Але усе скороминуче, і знову Марія святкує разом з усією родиною, мріє нарешті відчути себе назавжди щасливою. Доля ж не хоче, щоб ця жінка зазнала справжнього щастя. Сина Демка забирають у рекрути, а згодом і солдатом на фронти Першої світової війни, де його було поранено. Мати страждає, бо не може переслати синові навіть житніх сухарів. А потім дізнається, що син загинув. Чи довго ще продовжуватимуться страждання? Виявляється, вони ще тільки починаються.

Максим повертається додому більшовиком. «І що йому Бог Саваоф і вся небесна канцелярія? Звів нагана, бацнув раз, і дутий київський образ розсипався на скалки». Немає нічого святого для тих, хто нарядився в одежу більшовиків. Марія у розпачі, бо не розуміє, як її власний син може перетворитися на осатанілу потвору. Він спочатку виганяє батьків з власної хати, потім намагається їх розкуркулити, а згодом зовсім їх зрікається. «Бацила розкладу родини натрапила на свій Грунт. Настав початок кінця. Дні Марії скінчилися». Жінка відчуває безвихідь, намагається якось помирити родину. Але це вже марно. Усім байдуже до її страждань, як байдуже до страждань усіх матерів у ті часи. Як байдуже стане згодом до страждань усіх українців, що опинилися перед загрозою голодної смерті. «Червоний бог» намагався наче знищити усіх українських людей, щоб тільки забрати їхній хліб і наситити свій живіт. Він «жадав стоптати всі племена і раси, затерти і зогидити їх лице, йшов до мети через огонь і студінь, гнався по купах трупів, по гострих багнетах, ревів болем бажання і пристрасного хотіння перемоги». Українці вмирали один за одним, наче кожний мрець намагався забрати з собою якнайбільше супутників. У родині Перепутьків одне нещастя йде за іншим. Забирають Лавріна туди, де загинуло безліч українців, хвора дочка Надія вбиває свою дочку, та їсть її.

Корній не витримує і забиває сокирою Максима. Він іде, щоб ніколи не повернутися. Марія запишається сама- самісінька, квола і хвора жінка. Її побачив Гнат і відчув, що саме вона є втіленням усіх страждальних матерів: «Цілую руку матері. Цілую святість велику. Цілую працю!»

«Тридцять днів гаснула Марія — покинута, одинока». Нарешті смерть забрала її до себе. Марія вмерла, але залишалася пам’ять про всіх тих жінок, яких революція позбавила родини і родинного щастя. Вони ніби всі уособилися в одному образі — образі Марії, простої селянки, святої Матері.

Схожі записи з категорії Самчук Улас

Значення атмосфери трудового життя для морального відродження людини (за романом «Марія») ІІІ варіант
Трагедія однієї селянської родини як частка трагедії української нації (за романом «Марія») ІІІ варіант
Образ Марії — символ багатостраждальної України (за романом «Марія») III варіант
Духовна краса селянки-трудівниці в романі «Марія» II варіант
Значення атмосфери трудового життя для морального відродження людини (за романом «Марія») II варіант
Трагедія однієї селянської родини як частка трагедії української нації (за романом «Марія») ІІ варіант
Духовна краса селянки-трудівниці в романі «Марія»
Значення атмосфери трудового життя для морального відродження людини (за романом «Марія»)
Трагедія однієї селянської родини як частка трагедії української нації (за романом «Марія»)
Образ Марії — символ багатостраждальної України (за романом «Марія»)

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар