Образ Мавки у драмі-феєрії «Лісова пісня»

Феєрія «Лісова пісня» Лесі Українки — чудовий здобуток так званого «срібного віку». Твір було закінчено у 1911 році. Ті часи були розквітом поезії, епохою літературних експериментів, великого оновлення поетичного слова. Леся Українка змогла вплести справжню перлину до вінка літератури. Феєрія «Лісова пісня» вважається найвищим досягненням у літерній спадщині поетеси.

Центральний образ феєрії — Мавка — лісове породження, частинка природи, і схожа на людину, і не схожа. Вона нагадує Ундіну з однойменної балади Жуковського, написаної на сто років раніше. Обидві кохають смертну людину, обидві гинуть від зради. Але для Ундіни кінець — помста, вона «уплакує» невірного коханця. Мавка ж далека від проклять і помсти, вона втілює ідеал гармонійної душі, пов'язаної з природою, що з іншого боку обертається зв'язком з вічними цінностями людства — гідністю, вірністю, ніжністю, коханням. Ці риси в характері Мавки поетеса відчуває природними, притаманними людям, тому й вічними, як сама природа.

Захопившись людським життям, зачарована обіцянкою «парування навіки», Мавка легко переходить до життя людського. Навіть те, що людям часто-густо здається неволею, прокляттям, наслідком первинного гріха — важка робота—у Мавки, нероздільної з природою, красою. Худоба під її наглядом дає «більш набілу», нивка, що її обробляє Мавка, родить більше, ніж коли, ліс радо віддає їй свої скарби, бо Мавка ніколи не візьме зайвого, і тільки людська жадоба губить ці гармонійні відносини.

Мавка невмируща, бо має той вогонь у серці, що «не вмирає». Вона знає це, знає, що буде «вічно жити», як первісна, незаймана природа. Сила її — у коханні, єдності зі всесвітом, у тому, що вона відчуває себе його палаючою часткою.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар