Образ мудрого ватажка тухольської громади Захара Беркута

Ім'я видатного українського письменника Івана Франка відоме всьому світові. Його творчість посідає значне місце у розвитку нашої літератури. Йому належить чимало поетичних та прозових творів. На уроках української літератури ми почали знайомитися з творчим доробком письменника. Мені дуже сподобалась його повість «Захар Беркут» і її головний герой — мудрий ватажок тухольської громади.

Образ старого Захара — це втілення життєвої мудрості та принципів самого автора. Своє життя Беркут поклав на те, щоб народ його був сильним і волелюбним. Власним серцем він відчуває нещастя: тричі йому • снилося, як привалює його Сторож — священний камінь їх долини. Так боги хотіли попередити старшину про велику монгольську силу, яка йшла на його землю. Знав він, що сила тухольців слабка порівняно із монгольським військом: «Замала наша сила! Щастя наше, коли здужаємо відбити їх від свого села і відвернути від шляху: розбити їх ми не маємо надії!» Але він був мудрою людиною. Знав Беркут, що сила народу — у його єдності. Лише разом зі своїми сусідами, верховинцями і згірянами, можуть вони протистояти цій силі. Його слово — полум'я для молодих сердець воїнів-русинів: «Ну, то погинемо всі до останнього в бою, а тоді по наших трупах нехай собі монголи йдуть, куди хочуть». Але поряд із загальним нещастям випало Захарові пережити і власну трагедію. Його наймолодший син, Максим, потрапив до Бурунди-бегадира у полон. Зрадник Тугар Вовк пропонує віддати його в обмін на те, що тухольці пропустять монголів через долину. Але старець готовий пожертвувати своїм сином заради народу і громадського ладу: «Але тут діло йде про наших сусідів, верховинців і згірян, котрі спустилися на нашу оборону і тепер мусили б усі, неириготовані, погинути від монголів. Для того я говорю вам: не дбайте про мого сина, а рішайте так, як би він був уже в гробі»-. Ця боротьба забирає у Беркута всі сили: «Старий Захар, досі такий сильний і незламний, тепер тремтів, мов мала дитина, і, закривши лице руками, ридав тяжко». Та доля була ласкавою до героїв.

Образ Захара Беркута близький авторові. Це людина з багатим досвідом та життєвою мудрістю. Він висловлює найголовніші слова цього твору, які йшли від самого Франка: «Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас».

(2)

Образ Захара Беркута, найстаршого та наймудрішо-го чоловіка у громаді, втілює в собі найкращі людські якості. Саме завдяки його розуму та життєвому досвіду тухольці перемагають численне монгольську військо. Адже ідея загатити потік, поваливши священний камінь, належить саме Захарові Беркуту. Це чесна людина, всім серцем віддана своєму народові. Він не може зрадити свій народ навіть тоді, коли Бурунда-бегадир загрожує вбити рідного сина Беркута — Максима. І хоч серце його крається від нестерпного болю за власну дитину, відповідь Захара бегадиру однозначна й непохитна: «Ну, то погинемо всі до останнього в бою, а тоді по наших трупах нехай собі монголи йдуть, куди хочуть. Тоді бодай ми сповнимо свій обов'язок. А тепер робити з ними згоду, а ще таку згоду: міняти одного хлопця за руїну наших сусідів, се була б ганьба, була б зрада. Яка користь верховинським і загірним громадам із мого сина? Тілько ж знайте, що лише по трупі останнього тухольця ви зможете вийти з сеї долини».

Жертва, яку приносить Захар Беркут в ім'я свого народу, його жорстока відповідь змушують здригнутися всю громаду. Дехто зі старців пропонує Беркутові прийняти пропозицію Бурунди-бегадира, але ватажок тухольської громади залишається непохитним у своєму рішенні: «...тут діло йде про наших сусідів, верховинців і загірян, котрі спустилися на нашу оборону і тепер мусили б усі, неприготовані, погинути від монголів. Для того я говорю вам: не дбайте про мого сина, а рішайте так, як би він був уже в гробі!»

Важка, довга битва закінчується перемогою тухольців над татаро-монгольським військом. Коли останній ворог був мертвий, коли не лишилося жодної живої душі у ворожому таборі, сили покинули Захара Беркута. Саме в цю хвилину з'являється його син, живий та неушкоджений. Але виснажлива душевна напруга під час битви й те величезне потрясіння, якого зазнав Захар Беркут від несподіваної появи Максима, якого він вважав мертвим, остаточно зламали літню людину. Ватажок тухольців помирає, але помирає щасливим, заспокоєним, з усмішкою на губах. Він виконав свій обов'язок, захистив рідний край, гідно переніс складне випробування, яке випало на його долю.

Така людина, як Захар Беркут, заслуговує на глибоку повагу й вічну пам'ять.

(3)

У повісті «Захар Беркут» Іван Якович Франко створив образ справжнього народного ватажка, щирого патріота рідної землі.
У великому гірському селі Тухля живе сивий чоловік Захар Беркут. У тухольській громаді його дуже поважають, прислухаються до думок. Захар уміє говорити, як ніхто інший, він один може так точно й влучно висловити думки всієї громади.

Цікаво те, що маючи такі надзвичайні лідерські здібності, він не прагне влади над громадою, а лише дає цінні й розумні поради. Саме так говорить про свого батька син Захара — Максим: «Але мій батько досвідний чоловік і радо служить громаді. Як він говорить на раді громадській, так не зуміє ніхто в цілій верховині. Громада слухає батькової ради, але власті батько мій не має ніякої й не жадає її».
Захар Беркут був найстаріший віком у всій тухольській громаді, адже йому вже дев'яносто літ. Він батько восьми синів, і троє з них сиділи вже разом з ним між старцями. Але не лише своїм поважним віком заслужив він таку честь — бути ватажком, він відрізняється винятковою мудрістю й практичністю розуму. «Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх... провідників цілого народу...»

Цікаво і те, що, незважаючи на свою старість, цей чоловік був ще досить сильний, продовжував працювати в садибі й на пасіці. Усі тухольці постійно дивувались його знанням у садівництві, а він радо допомагав і передавав свої знання кожному, хто цього хотів. «А вже найбільшим добродієм уважали тухольці Захара Беркута за його ліки... Лучалися каліцтва, рани, на які, певно, ніякий знахар не вмів так скоро і так гарно зарадити, як Захар Беркут».
Отже, ми бачимо, що в повісті «Захар Беркут» письменник зобразив головного героя, як мудрого й турботливого народного ватажка, життя якого є прикладом для всіх громадян України, не байдужих до долі рідного народу.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар