Образ народного співця в поезії Т. Шевченка II варіант

Талант Шевченка багатогранний: він був і глибоким ліриком, і творцем безсмертних ліро-епічних та епічних поем. Шевченко є автором багатьох дорогоцінних перлин ліричної поезії. Багато його віршів пішли в народ, стали народними піснями.

Свої вірші він називав «думами», вказуючи цим словом на спорідненість їх з народною поезією. «Думи» виражають заповітні помисли й прагнення. Поетичне слово автор призначає для трудящих України. Покликання своє Шевченко вбачає в тому, щоб бути народним поетом, адже і своїй збірці він дав назву «Кобзар», підкреслюючи цим органічний зв'язок її з народною поезією.

Єднання поезії й фольклору особливо виразно підкреслено в образі Перебенді. Це образ не тільки народного співця, кобзаря, а й натхненного поета. Народний співець Перебендя — носій народнопоетичних традицій.

Він тісно зв'язаний з масами. Співає дівчатам на вигоні, парубкам у шинку, жонатим на бенкеті, на базарі тощо. Люди люблять його пісні, бо вони розганяють тугу, є виявом народних поглядів на суспільне і родинне життя.

Водночас Перебендя наділений і рисами романтичного поета. Він, як двічі підкреслено у вірші, «химерний», тобто дивний. «Заспіває, засміється, а на сльози зверне», «заспіває весільної, а на журбу зверне». Перебендя наділений надзвичайними здібностями, він «все знає», «все чує», його думка намагається проникнути в таємниці всесвіту, вона «край світа на хмарі гуля».

А в години творчого натхнення він тікає від людей і свої задушевні пісні співає в степу на могилі, щоб ніхто не бачив,

Щоб вітер по полю слова розмахав,

Щоб люде не чули, бо то Боже слово,

То серце по волі з Богом розмовля.

Про роль поета в житті народу йдеться не тільки в поезії «Перебендя», а також і в інших творах: «На вічну пам'ять Котляревському», «До Основ'яненка», «Гайдамаки».

У поезії «На вічну пам'ять Котляревському» соловей-поет виспівує для сиріт, дівчат, і від його щебету «сохнуть дрібні сльози». В іншій поезії поет мріє писати так, щоб на «ввесь світ почули». У «Гайдамаках» кобзар співає в бойових лавах повстанців, надихає їх на визвольну боротьбу, його пісні ведуть народних месників уперед. Це кобзар Волох. Співець, який виражає погляди і прагнення народу. Репертуар його, як і Перебенді, дуже широкий, про що свідчить розмова гайдамаків: «А мудро співає! Коли не послухаєш, усе іншу». У своїх піснях Волох прославляє боротьбу, яку вів народ в минулому проти турків і татар, проти польської шляхти. Пісні Волоха звернені не лише в минуле, а оспівують і сучасну йому боротьбу, учасником якої є він сам, прославляє ватажка повстанців Максима Залізняка. З'явившись за кілька годин до початку повстання, кобзар супроводить гайдамаків у боях, співає їм пісні, надихаючи на подвиги. Образом кобзаря Шевченко підкреслює зв'язок поезії з життям і боротьбою народу, велику силу пісні.

Образ Волоха реалістичний, взятий із дійсності. У поясненнях Шевченко засвідчив: «За гайдамаками ходив кобзар; його називали сліпим Волохом. (Дід розказував)». Участь у повстанні 1768 року народних співців і музикантів, які виконували роль натхненників, підтверджується історичними даними. Так, у селі Кодні разом з селянами, що повстали, було страчено трьох кобзарів і одного скрипаля. Біля Канева страчений бандурист Грицько Кобзар. Волох із «Гайдамаків» був типовим для того часу.

Поезія для Шевченка дуже дорога: це квіти його душі, це рідні діти його серця.

Тема ролі поета в суспільному житті багатьма аспектами перегукується з цією ж темою у творчості Пушкіна. Молодий Шевченко формував свої погляди на поета і поезію під впливом передової російської, української та польської літератури.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар