Образ Наталки Полтавки з однойменної п’єси І. Котляревського

Ой я дівчина Полтавка,
І зовуть мене Наталка:
Дівка проста, не красива,
З добрим серцем, не спесива.
Такою з'являється перед нами Наталка — головна героїня однойменної п'єси І. П. Котляревського. Це звичайна селянська дівчина, яка, однак, виділяється серед інших дівчат. «Золото — не дівка!...» — характеризує Наталку виборний. «Добра дитина», — каже про неї її мати Горпина Терпилиха. А возний мріє одружитися з Наталкою, бо вважає її «найкращою зо всього села і всіх прикосновенних околиць дівицею».

Розум, енергійність, наполегливість у боротьбі за власне щастя — важливі риси Наталчиного характеру.
І хоч живуть вони з матір'ю убого, та дівчина не соромиться цього і з почуттям власної гідності розповідає про себе в пісні:
Не багата я і проста, но чесного роду,
Не стиджуся прясти, шити і носити воду.

Наталка зворушує вірним коханням до Петра, про якого вже чотири роки немає жодної звістки: «Де ти, милий, чорнобривий? Де ти?» Материні сльози й докори примушують дівчину подавати рушники возному. Вона готова на самопожертву, щоб заспокоїти матір.
Та коли повертається Петро, Наталка рішуче бореться за своє щастя. «Коли Петро мій вернувсь, то я не ваша, добродію», — сміливо заявляє вона возному. І Наталка домагається свого: возний відступає, а вона одружується з коханим. В образі Наталки Полтавки втілені найкращі риси українських жінок: енергійність, усвідомлення своєї гідності, волелюбність, зовнішня прибавливість. Скільки б не минуло років, як би не змінилися життєві цінності, образ Наталки, гадаю, і надалі приваблюватиме читачів своєю чарівністю.

(2)

П'єса «Наталка Полтавка» стала однією з вершин творчості І. Котляревського, справжнім шедевром українського драматичного мистецтва. Один із сучасників І. Котляревського писав, що «жодна повість, жоден твір досі не припав так до душі українцям, йк « Наталка Полтавка»; народ засвоїв її пісні».
Дівчина Наталка — центральний персонаж п'єси. Це звичайна українська дівчина. Про себе вона співає:
Не багата я і проста, но чесного роду,
Не стиджуся прясти, шити і носити воду.
Мати називає Наталку «доброю дочкою», а один з односельчан дає їй таку виразну характеристику: «Золото — не дівка!.^ Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна — яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших за себе, яка трудяща, яка рукодільниця, що й себе, й матір на світі держить ».

Таким чином, ми дізнаємося про героїню перш за все те, що вона слухняна дитина, покірна й працьовита. Тому й усі матері в селі ставлять Наталку за приклад своїм дочкам, а возний вважає її «найкращою зо всього села і всіх прикосновенних околиць дівицею».
Характеристику трохи з іншого боку дає дівчині виборний, який розповідає про її почуття до Петра, глибоку вірність і відданість Наталки в коханні: «Наталка без душі його любить, через його всім женихам одказує». Вірність дівчини виявляється тим більше, що про її коханого вже давно нічого не чути, і возний припускає навіть, що неможливо «любить такого чоловіка, котрого може й кістки погнили». Та дівчина залишається вірною своєму слову попри все: і постійні настійливі сватання, й вимоги матері вибрати собі врешті-решт нареченого, щоб не залишитися самій. Та Наталка дуже правдива в своїх почуттях і не може зрадити кохання до Петра, якого чекає вже чотири роки. Це цілих чотири роки невідомості, виглядання, очікування, вірності.
Сила кохання Наталки виявляється в її першому пісенному діалозі, коли вона щиро звертається до любого: «Петре! Петре! Де ти тепер?., я тебе любила і тепер люблю... Вернися ж до мого серця!.. Нехай глянуть мої очі на тебе іще раз і навіки закриються...». У своєму вірному коханні Наталка ніби уособлює традиційні народні уявлення про вірність закоханих, про те, що дівчина має чекати свого нареченого хоч би і все своє життя, не зраджуючи йому.
До Наталки постійно сватаються інші парубки й чоловіки: і дяк, і волосний писар, і підканцелярист, і «многії другі», а вона «многим женихам піднесла печеного гарбуза», хоч мати й сердиться на неї, мріючи, щоб дочка вигідно вийшла заміж та полегшила їхнє матеріальне становище.

Урешті до Наталки сватається підстаркуватий, але багатий возний, який до вподоби матері. Наталка намагається відвернути возного від себе, звертаючись до його сумління: «Гріх вам над бідною дівчиною глумитись! Моє все багатство єсть моє добре ім'я». Дійсно, для Наталки, яка досить бідна наречена, честь — це єдиний скарб, тому вона мусить берегти її, а так само й свою вірність коханому. І на докори матері дівчина гордо відповідає: «Лучче посивію дівкою, як піду за таких женихів. Нехай вони будуть розумні, багаті і пись-менніші од нашого возного, та коли серце не лежить до їх і коли вони мені осоружні!» Наталка вважає, що шлюб без кохання неможливий, що це обман і наруга над її дівочою гідністю, бо з нелюбом вони не зможуть жити «люб'язно й дружно, бути вірними до смерті і помагати один одному». Родина для неї — це поєднання двох закоханих сердець, а в коханні не вибирають, хто багатший чи вигідніший: «Серце не вважає, кого раз полюбить, з тим і помирає!»

Та врешті Наталці доводиться стати перед вибором — зрадити свої кохання чи не послухатися матері. Вихована у старосвітських народних звичаях, дівчина не може йти проти материнської волі, тому погоджується на самопожертву заради матері: «Я покорюся вашій волі, перенесу своє горе, для спокою матері треба все перенести». Такий вчинок зовсім не робить Наталку зрадницею, а навпаки, підносить її високі моральні якості, здатність на самопожертву заради щастя б лизь-коїлюдини. Однак горе її таке сильне, що з розпачу дівчина хоче кинутися у Ворсклу. Про страждання свого серця Наталка розповідає в пісні « Чого ж вода каламутна ». Вона не бачить для себе щастя в нерівному шлюбі з нелюбом, бо коли бідна дівчина вийде за багатого, то «така жінка буде гірше наймички, буде кріпачкою».

У найважливіші моменти Наталка може бути й рішучою. Так вона заявила, що буде тільки з Петром, що любить його. Навіть нерішучість коханого і його бажання відступитися від неї заради добра її матері не зупиняють дівчину в боротьбі за своє щастя: «Возний мусить одступитися!» І навіть залякування судом і тюрмою ЇЇ не лякають. У цій сцені образ дівчини розкрито найглибше, зокрема яскраво показано її рішучість, наполегливість, розум. Це найкращі риси жінок-укра-їнок, які й тепер славляться своєї красою й духовним багатством.
Образ Наталки Полтавки — перший правдивий образ дівчини-селянки в українській літературі, це величний гімн чистому й вірному коханню, красі людських стосунків.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар