Образ Руської землі у «Слові о полку Ігоревім» II варіант

«Слово о полку Ігоревім» — це одна з найдавніших пам'яток нашої літератури. Її створив автор — справжній патріот своєї землі, Київської Русі. І хоча розповідає він про поразку Ігореву, але оспівує велич і міць Руської землі, що тоді була великою державою.

Руська земля у часи автора «Слова...» мала неосяжні кордони. Але, на жаль, не було єдності між князями — правителями різних міст. І хоч всі вони повинні слухати наказів Святослава — київського князя, але насправді чинять по-своєму. Тому ніхто не відгукнувся на заклик Ігоря, крім його брата Всеволода. Автор «Слова...» з неприхованим смутком згадує ті часи, коли Руська земля була неподільна. Тоді і слава про неї йшла далеко за межі, тоді і половці не сміли йти на неї, але «уже бо, браття, невесела година настала»: «припинились походи князів на поганих, сказав бо брат брату: «Се моє, і те — теж моє». І почали князі про малеє — «се великеє» мовити і самі на себе крамолу кувати». Отже, настав час усобиць. Замість того, щоб обороняти зовнішні кордони, князі сварилися за розподіл земель між собою. Це і є причиною поразки Ігоря, бо якщо б на заклик його відгукнулися усі князі, то половці були б переможені. Але жоден з тих. кого називає Святослав у своєму «золотому слові», не взяв участі у поході.

Так, перед нами постає історія Давньої Русі очима очевидця: «О, стогнати Руській землі, спом'янувши колишню годину й колишніх князів!»

Але хоча між землями Руськими були проведені кордони князівств, та це все ще єдина держава, тому розбрат між князями впливав на долю усієї країни: «І застогна вже, браття, Київ тугою, а Чернігів напастьми. Горе розлилося по Руській землі, печаль буйна пішла серед землі Руської». І як спільним для всіх є горе, так спільною є і радість — повернення Ігоря з полону, бо Руській землі без Ігоря так само тяжко, як і тілу без плечей. Ігоря зустрічає дівоча пісня, що в'ється з Дунаю до Києва: «Землі раді, городи веселі».

Природа теж є частиною Руської землі, тому попереджає Ігоря про невдачу затемненням сонця. Але не звернув на це увагу Ігор і був жорстоко за це покараний. Ярославна звертається до вітру, Дніпра та сонця, щоб допомогли Ігореві, і «Ігореві бог путь явить із землі Половецької на землю Руськую, к отчому золотому столу». Уся природа допомагає князеві. Донець леліяв його на хвилях, одягав темною млою, бо він теж частка Руської землі, і її радість — це і його радість.

Автор зобразив Руську землю великою і могутньою, незважаючи на те, що у цей час вже почалися усобиці. Але цим він хотів сказати: якщо об'єднати зусилля, то залишать половці навіки Руську землю. Якщо навіть природа допомагає у цьому, чому ж князі не підтримують один одного?

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар