Образ Устини в повісті Марка Вовчка «Інститутка»

Однією з характерних прикмет творчості Марка Вовчка є те, що всі обставини особистого життя своїх героїв вона розглядала і зображувала під одним кутом зору — як впливав на них кріпосний лад і в якому співвідношенні вони були з народним побутом і звичаями, що склалися в умовах кріпосницької сваволі. Щоб переконливіше показати кріпосну систему як страшне зло для народу, письменниця вдавалася до випробуваного і сильного засобу — зіставлення умов життя вільних і кріпосних селян.
Великий протест, крик проти кріпацької неправди і всякого поневолення вперше після Шевченкових пісень залунав тут з новою силою, і це висловив сам Шевченко у своїй поезії «Марку Вовчку»:
Недавно я поза Уралом
Блукав і Господа благав.
Щоб наша правда не пропала,
Щоб наше слово не вмирало, —
І виблагав! Господь послав
Тебе нам, кроткого пророка
І обличителя жестоких
Людей неситих.

Головна героїня повісті «Інститутка» — кріпачка Устина, від імені якої й ведеться оповідь. Твір починається, власне, із самохарактеристики дівчини: «Люди дивуються, що я весела: надійсь, горя-біди не знала. А я зроду така вдалася. Уродись, кажуть, і вдайся...
Було, й б'ють (бодай не згадувать) — не здержу серця, заплачу, а роздумаюсь трохи — і сміюся. Бува лихо, що плаче, а бува, що й скаче, — то так і моє лишенько. Якби мені за кожною бідою моєю плакати, досі б і очі виплакала». Через таку характеристику письменниця ніби розкриває всю трагічність становища дівчини-кріпачки від протилежного, тобто героїня не скаржиться, не плаче над своєю долею, а навпаки, філософськи сприймає и, розуміючи, що становища кріпачки їй все одно не змінити, однак життя не може складатися тільки зі смутку й плачу. У такій позиції Устини виявляється величезна сила її духу, вміння протистояти нещастям і труднощам, прощати.

Устина за своєю природою дуже відкрита й щира натура, однак будучи кріпачкою в чужому дворі, вона постійно відчуває тиск, нагляд, приниження. Тому дівчина говорить, що навіть заспівати їй інколи не дозволяється, хоч душа хоче співати: « А як коли, то, було, звеселіємо не знать чого. Веселенько нам, аж серце трепече! Коли б воля, заспівав би так, щоб і на селі лунало... Не всмілимось!..» Такою виразною деталлю письменниця демонструє, що кріпосницька система була нелюдським приниженням для більшої частини населення, яка ставала рабами, позбавленими навіть права на щастя, кохання, пісню, сльози.

Неписьменна селянка Устина тонко сприймає й опоетизовує рідну природу, помічає навколишню красу, захоплюється нею: «Вітрець шелесне та прихилить у віконце мені пахучий бузок. Опівдні сонячний промінь гарячий перекине через хату ясну стягу трепечущу, наче мене жаром обсипле».
Душевна доброта Устини розкривається також в ставленні до дітей. Вона дуже зраділа, коли хвору її прийшли провідати малі. Вона з ніжністю говорить про дітей: «От, чую, Щось затупотіло... регіт і гомін... у хату до мене зграя дітей усипле. Веселі, червоні, вітають мене; вприскають мене дощем із себе; пнуться на вікно нетерплячі, коли той дощ ущухне; співають, вигукують...»
У своєму коханні до Прокопа Устина також щира й віддана. Кохання приходить до неї як щастя: «Весела душа моя, і світ мені милий, і таке в світі гарне все, таке красне». І хоч подружнє життя в умовах кріпосницької залежності не могло принести дівчині повного щастя, та вона не нарікає на це, оскільки тепер вона вже не самотня — поряд з нею кохана людина: «Зійдуся з ним — весело й любо; усе лихо забуду, він пригорне мене та подивиться у вічі так-то любо, що чую, наче в мене крила виростають».

Письменниця зображує дівчину-кріпачку спостережливою, розумною, працьовитою, та ще й відданою в коханні й внутрішньо сильною. Устина завжди близько приймає до серця страждання інших людей, співчуває вона навіть своєму новому панові, лікареві, хоч і бачить, як він міняється під впливом панночки.
Загалом, прочитавши твір, ми можемо сказати, що представники знедоленого селянства навчилися у будь-яких обставинах зберігати людську гідність, жити справжніми почуттями, бути щирими й вірними. І у своєму коханні, і в праці, і в піклуванні про дітей вони прекрасні й людяні. Цього не може знищити навіть страшний кріпосницький лад, який, здавалося, міг би зробити їх жорстокими. Отже, можна зробити висновок, що духовно вироджуються перш за все визискувачі, гнобителі, бо вони руйнують свою душу, намагаючись зруйнувати чуже життя.
Образ Устини написаний у найкращих традиціях реалістичної прози з елементами психологізації. Крім того, Устина є у творі оповідачем, і ми дізнаємося про неї більше з тих характеристик, які вона дає іншим людям, з її спостережень за подіями.
Просте мовлення, влучні характеристики, образність мислення, уміння помітити найменші деталі подій розкривають духовне багатство дівчини. Образ її узагальнює жіночий тип української жінки, прекрасної у своєму вмінні любити, розуміти, прощати.

(2)

У повісті «Інститутка» Марко Вовчок відобразила образ простої селянської дівчини Устини. Тема знедоленого життя жінки-кріпачки вперше нам зустрічається в творах Великого Кобзаря. А Марко Вовчок талановито розробила цю тему в прозі.
Образ Устини — це образ українського народу, що відзначається винятковим оптимізмом і здатністю легко сприймати проблеми. Устина, головна героїня повісті, життєрадісна попри всі негаразди: «Люди дивуються, що я весела: надійсь горя-біди не знала... Було, мене й б'ють (бодай не згадувати) — не здержу серця, заплачу, а роздумаюсь трохи — сміюся».

Безумовно, що красива й багата душею молода дівчина приваблює читача. Досить показовим є той факт, що героїня сприймає навколишню дійсність поетично, їй притаманна спостережливість, уважність до всього, що її оточує.

У подружньому житті Устина вірна чоловікові, її почуття справжні: глибокі й безкорисливі.
Простій селянській дівчині притаманне дійсно християнське почуття всепрощення. Навіть після тяжких знущань панночки, коли Устина захворіла від побоїв, вона не виявляє гніву, а лагідно думає: «Таке молоде, а таке немилосердне, Господи».

Вона сама не стає на шлях активної боротьби проти кріпосників, але думками, бажаннями поділяє і підтримує сміливі протести свого чоловіка Прокопа.
Усе своє життя Устина мріяла про краще життя, відчувала біль свого народу й щиро йому співчувала.

Протягом усього твору вона виявляє лише позитивні сторони свого характеру. Після того як Прокіп намагався захистити Устину від побоїв і потрапив у москалі, вона й у цій важкій ситуації залишається людиною, багатою душею. Вона не покинула свого чоловіка напризволяще, а поїхала-за ним як жінка дійсно любляча й віддана. Уже сім років Устина чекає свого Прокопа, але не втрачає надію на краще, сподівається на щасливе майбутнє.
У повісті «Інститутка» Марко Вовчок підкреслює могутню силу українського народу, його прагнення до визволення з-під гніту гнобителів.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар