Образ Івана Підкови — козацького отамана (за поемою «Іван Підкова»)

Багато славних сторінок має історія України. Ця земля колись була уособленням волі. Кріпаки XIX сторіччя ще пам'ятали про те, що предки їх були козаками, які не визнавали над собою жодної влади, нав'язуваної силою. Вони самі обирали собі гетьманів та отаманів серед тих, хто на їх думку був цього достойний. А слава про козацькі походи йшла далеко за межі українських земель.

Шевченко, якому боляче було дивитися на своїх земляків, що гнулися у панському ярмі, намагається збудити свідомість українців і звертає свій погляд до тих часів, коли

...в Україні запорожці вміли панувати.

Панували, добували

І славу, і волю.

На жаль, єдиною згадкою про ці події зараз є тільки високі могили, у яких спочивають козацькі тіла. Можливо, одна з них і належить запорозькому отаману Іванові Підкові. Шевченко не дотримується у своєму творі історичної правди, бо відомостей про участь Підкови у морських козацьких походах немає. А сам він, хоч і був на Запорожжі, але потім став молдавським господарем і керівником визвольної боротьби проти турецько-татарських загарбників і молдавських феодалів у XVII сторіччі. Але для поета важливо відтворити у творі образ запорозького отамана, а його ім'я та реальне існування не так і важливі.

Козаки, що вибиралися у далекі походи по Чорному морю, безстрашно боролися як із турками, так і з морською стихією, бо «синє море звірюкою то стогне, то виє». Мужності і завзяття їм додавало і те, що поруч з ними був їхній отаман, якого вони обирали самі, а це означає, що вони повністю довіряли цій людині, могли довірити їй своє життя. Їм і не важливо, куди їхати, бо Підкова (їх отаман) «веде, куди знає». Вони, не задумуючись, навіть змінюють свій маршрут, бо отаман вирішив їхати не до Синопу, а у Цар- град. Цікаво, як Підкова віддає свої розпорядження: досить йому тільки підняти свою шапку, як усі човни зупинилися, щоб вислухати свого «батька отамана», як вони його називають.

І як же їм не вірити своєму отаманові, якщо він є уособленням спокою і розважливості, у той час, як море навколо човнів кипить і реве. Дивлячись на те, як батько спокійно курить люльку, походжаючи вздовж байдака, козаки і собі спокійні і байдужі до бурі.

Отаких отаманів потрібно нашому народові: спокійних, мудрих, досвідчених, що вели б українців до певної мети, а вони довірливо йшли б за ними, бо знали, що їх батько не зрадить і не помилиться. Але, на жаль, онуки козаків не тільки забувають про ті давні, славні часи, коли були господарями на своїй землі, а й не мають гідних керівників. Нагадуючи про це, Шевченко прагне збудити свідомість людей: можливо, серед них і знайдуться ті, що зможуть організувати народ.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар