Образи матері й дитини у творчості Т. Г. Шевченка

Тарас Григорович Шевченко — тонкий, проникливий лірик, поет-громадянин, який залишив нащадкам неоціненну книгу народного життя, відстояв і зберіг національну гідність свого багатостраждального українського народу. Для нас він — таємниця, над розгадкою якої буде працювати ще не одне покоління, криниця з холодною джерельною водою, яка затамовує духовну спрагу народу. Щораз, спілкуючись з нетлінною творчою спадщиною великого сина українського народу, знаходимо щось нове, хвилююче, невідоме досі.

Шевченко дуже любив дітей, мріяв про власний сімейний затишок, про свою хатину у вишневому садочку. У поемі "Княжна" знаходимо рядки, сповнені найщирішого почуття:

Ох, діти! Діти! Діти!

Велика Божа благодать!

Мати і дитя для Тараса Григоровича — святі. Він оспівує, возвеличує "пренепоручную, святую" жінку-матір і дитя:

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Українці завжди з пошаною ставилися до матері. І ці рядки звучать актуально і сьогодні, бо Шевченко відображає в них моральні цінності нашого народу.

Майбутнє свого пригнобленого народу поет не мислить без щастя матері й дитини. Ці дорогі йому образи приходили до нього в неспокійні тривожні сни, мучили розтерзану й зболену душу в холодному Петербурзі і в далеких казахських степах:

Присняться діточки мені,

Веселая присниться мати.

Відкриваєш поему "Катерина..." В уяві одразу ж постають і глибоко поетичний, овіяний смутком образ Катерини у латаній свитині, "на плечах торбина, в руках ціпок" з поеми і такий же поетичний, хоча дещо прикрашений, — з картини. Співчутливо ставився Тарас Григорович до своєї героїні. Він не осуджує героїню, для Шевченка залишається незаперечною її висока людська гідність, духовна краса і святість почуттів. Ніжність і смуток у словах поета, звернених до своєї Катрусі:

Катерино, серце моє!

Лишенько з тобою!

Де ти в світі подінешся

З малим сиротою?

Український народ тягнувся до освіти. У поемі "Сова" бідна вдова-мати тяжко поневірялася в наймах, щоб її єдиний син ходив до школи:

І день, і ніч працювала,

Подушне платила,

Щоб і воно, удовине,

До школи ходило.

Трагічно звучить фінал твору: "письменного і вродливого" вдовиного сина забрали в москалі, а нещасна мати збожеволіла від горя. Кріпацькі діти якщо й навчалися, то, як правило, в дячків. Таке навчання пройшов і сам Шевченко. У вірші "Доля" він із сумом згадував:

...Ти взяла

Мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п'яного дяка в науку.

Особливо важливо, на думку Шевченка, виховувати любов до рідного слова. Доки живе мова в устах народу, доти живий і народ, вмерла мова — вмер і народ. Ці думки Шевченко стверджував усім своїм життям і творчістю.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Вы можете пропустить чтение записи и оставить комментарий. Размещение ссылок запрещено.

Залишити коментар