Образи селянських жінок у поемі «Кому на Русі жити добре»

Образи селянських жінок, виведених поетом у добутках, написаних до поеми «Кому на Русі жити добре», здаються тільки ескізами до намальованого на весь зріст портрету Матрени Тимофіївни. Якщо в 40-х роках, та й пізніше Некрасов зображує в селянських жінках переважно терпіння, затурканість («ти вся — втілений переляк, ти вся — вікова знемога»), покірність («до труни рабові покорятися»), то тепер поет показує зародження в російській селянці гніву, прагнення позбутися від покірності, смиренності як сумної спадщини вікового рабства. Матрена розповідає семи мандрівникам глибоко хвилюючу повість свого життя

Важкий її шлях: спочатку коротка радість дитячого років, що потім швидко промайнуло дівоцтво, потім заміжжя, а далі — гірка доля невістки в чоловіковій сім'ї, смерть первістка-сина, голодний рік. Етапи цього багатостраждального життя відбиті в чудесних народних піснях, якими перемежовується оповідання Матрени. Селянка перераховує перенесені її сім'єю нещастя: двічі — пожежа, тричі — сибірська виразка й т.д., супроводжуючи опис свого «щастя» словами:

Ногами я не топтана,
Мотузками не в'язана,
Голками не колота...
Чого ж вам ще?

Повість Матрени Тимофіївни закінчується притчею про загублені «ключі від щастя жіночого», що символізує безвихідність важкої частки селянки. Матрена, на основі свого життєвого досвіду, рішуче заявляє:

Не справа — між бабами
Щасливу шукати!
Ідіть ви до чиновника,
До вельможного боярина,
Ідіть ви до царя,
А жінок ви не торкайте...

Після оповідання про перенесені нею в житті найтяжчих випробуваннях Матрена Тимофіївна зізнається мандрівникам:

Я потуплену голову,
Серце гнівне ношу...

Найжахливіший гріх, на думку Некрасова, якому немає прохання, — це зрадництво свого брата мужика.Гліб-Староста по жадібності погодився закріпачити вісім тисяч душ, спаливши разом зі спадкоємцем-паном вільну:

На десятки років, до недавніх днів
Вісім тисяч душ закріпив лиходій,
З родом, із плем'ям; що народу-те!
Що народу-те! з каменем у воду-те!
Все зрошує бог, а Иудин гріх
Не прощається.

Кріпосне право — от той ґрунт, на якій можуть з'являтися зрадники із селян, подібні до Гліба «окаянному»:

Усьому провиною кріплення!
Немає кріплення — Гліба нового
Не буде на Русі!

У поемі є образ шпигуна, Егорки Шутова. До нього народ ставиться з лютою ворожістю: де б не з'явився шпигун, селяни всюди його переслідували. Сатирично показує Некрасов лакейство, холопство двірських. Такі Іпат, що потім був лакей і «улюблений раб» Переметьева, нарешті, навіть Клим, фіктивний бурмистер князя Качатина. Двірські, по характеристиці Некрасова, відрізняються від селян — вони зіпсовані близькістю до поміщиків.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар