Образи жінок-кріпачок у повісті «Інститутка» II варіант

У повісті М. Вовчка «Інститутка» зображене життя українських селян за часів кріпаччини. До кріпаків пани ставилися гірше, ніж до худоби. Кріпака могли покарати ні за що, а то й вбити, програти в карти, подарувати, немов це не людина, а якась річ. Не всіп ани були однаковими, але у повісті «Інститутка» молода панночка по відношенню до своїх людей є справжнім катом.

Оповідь у повісті ведеться від імені однієї з кріпачок — Устини, яка і розповідає не тільки про своє особисте життя, а і про те, як знущалася інститутка над усіма іншими кріпаками. Сирота Устина змалку не знала щастя, та завжди була веселою, бо «зроду така вдалася», як пояснює вона сама. Але і вона гірко плакала через образи, що завдавала їй панночка. Ця дівчина ніколи не цуралася праці, але говорить про те, що найлегша робота буде каторгою, якщо «приправити її доріканням та гордуванням» пані. Не витримувала і Устина, тому часом ридала, але при цьому не зневірилася у людях, її серце не зчерствіло і не зненавиділо усіх панів. Вона просто не здатна була до лихих почуттів. Аяк вийшла заміж, так і зовсім легше їй стало, бо горе вона ділила із коханим чоловіком. Устина — дівчина спостережлива, і хоч неписьменна, але розумна. Дівчата одразу зрозуміли, що то за людина — їх нова панночка. «Чого там панночки нашої не навчено! А найбільш, бачця, людей туманіти!» Устина добре бачить, як панночка закохувала у себе паничів і чому полюбила полкового лікаря. «Любила вона його, та якось чудно любила, не по-людськи», — робить висновок Устина, а сама вона, на відміну від панночки, здатна на найщиріші почуття: дожидає свого чоловіка зі служби вже 7 років, і це їй робити не важко, бо вона кохає. А воля, на думку Устини, — це найбільше щастя для людини: «Я вільна! І ходжу, і говорю, і дивлюсь — байдуже мені, що й є ті пани на світі!»

У творі є й інші жінки-кріпачки. Про них розповідається з великою симпатією. Катря з першого ж погляду здалася Устині славною: «Смішлива була й гордоватенька!» Але і цю жінку зломила кріпацька неволя. Через працю вона не догледіла, як померла її єдина дитина, і Катря збожеволіла, а потім і сама загинула.

Єдина жінка, що здатна була терпіти, це була старенька бабуся. Вона для інших була, мов мати, бо завжди заспокоїть і приголубить. Бабуся багато чого пережила на світі і не зважала на сварку пані. «Усі люди пов'яли, змарніли; тільки бабуся велична, як і була. Як не лає, як не кричить на неї пані, — бабуся не лякається, не метушиться». Бабуся вважала, що сльози — то для недобрих, а добрі люди повинні терпіти. Один тільки раз відчула бабуся справжню образу, коли пані звинуватила її у крадіжці.

Отже, Марко Вовчок зобразила три різних типи жінок, яких об'єднувала спільна доля кріпачок. Вона показала, що навіть у таких умовах можна зберегти свою душу від гріха, а серце від злості. У той час, коли багато панів вважали селян за худобу, письменниця довела, що кріпаки такі ж самі люди з такими ж почуттями, а часом навіть і кращі від своїх панів.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар