Образне змалювання краси весняної природи (за поезією «Березень»)

Краю мій зелений, вічная дорога,

Та безсмертник в полі, в небесах гроза —

Припаду я серцем до твого порога

Як твоя кровинка, як твоя сльоза.

М. Стельмах

Палка та щира любов М. Стельмаха до Батьківщини відбилася в його творчості. З натхненням описує він красу рідної природи. Боротьба весни з зимою особливо приваблює поета.

Читача зачаровують незвичайні образи, що виникають в уяві письменника:

Гаї спинились над водою

І тихо входять в клекіт рік,

І хмелем бродить під корою

В березах чистий, свіжий сік.

Природа здається М. Стельмаху живою істотою. Земля, хмільна і запашна, піднімає буйні трави. Мені особливо подобається, що хмари ввижаються поету лебедями, «які із ополонок воду п’ють». Цей образ вражає поетичністю і красою. М. Стельмах, надзвичайно чутливий до відтінків і настроїв навколишнього середовища, сповнений радістю у ці дні відродження природи:

В ці дні бажання світ щасливий

Черпнути відрами до дна...

Усі свої сили поет прагне віддати праці на рідній землі: «сміло сіяти на ниви багатство ярого зерна».

У душі Михайло Стельмах не просто споглядач, який з захопленням дивиться на прекрасну природу рідного краю, а трудівник-землероб. Мене зачаровує неординарність сприйняття письменником української землі, а також синівська любов і пошана до неї.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар