Обрядова пісня як показ життя давніх предків

У давнину, ще в первісному суспільстві, наші предки намагалися пояснити різні явища навколишнього світу. Люди вважали, що дощ, грім, вітер, сонце та інші сили природи є живими істотами, від яких залежить їх життя і добробут. Вони створювали різні пісні, котрі виконували підчас певних обрядів, свят. Найважливішими серед них були колядки, щедрівки, веснянки, обжинкові пісні.

Під час зимових свят люди співали колядки та щедрівки, в яких прославляли працю господарів, висловлювали побажання щастя та здоров'я:

Заколядуймо ми цему ґаздові,

Цему ґаздови й єго столові. ...

Віншуємо вас щастям, здоров'ям,

Щастям, здоров'ям та й святим

Різдвом.

А за цим словом будь, ґаздо, здоров!

Коли надходила весна, весело пригрівало сонечко, наставала тепла пора, люди зустрічали цю пору року веснянками:

— Ой весна, весна — днем красна!

Що ж ти нам, весно, принесла?

— Принесла я вам літечко,

Ще й рожевую квіточку,

Ще й зеленеє житечко...

Дуже урочисто люди відзначали завершення жнив. І в полі, і дорогою додому, і за святковим столом співали різних обжинкових пісень. У них селяни прославляли добрий урожай, щедру ниву, хліборобську працю, висловлювали свою радість з приводу закінчення жнив:

Наше село весело —

Ми віночок несемо.

Не з золота — з яриці,

З озимої пшениці!

Через обрядову пісню сучасна людина може не тільки дізнатись про життя своїх предків, а й ближче відчути навколишній світ природи. Адже дуже важливо пам'ятати, звідки ми походимо, і що нам дає наснаги в цьому житті.

«Ой, співанко-коломийко, як тебе не знати!» (за українськими коломийками)

Із сивої давнини пісня виражала мрії, сподівання, смуток, радість народу. Одним з її жанрових різновидів є коломийки, найбільш поширені на Гуцульщині. У цих невеличких піснях не тільки оспівувалося тяжке життя селян, їх страждання, а й вимальовувалися образи захисників народу:

Ой, підемо, панібрате, панів розбивати,

Або будемо висіти, або панувати.

У кінці XIX — на початку XX століття багато мешканців Закарпаття виїхало на чужину в пошуках кращого життя. Ця драматична сторінка історії нашого народу знайшла своє зображення в коломийках:

Ой, Канадо, чужий краю, знайдеш, де нас діти?

Бо ми в себе на рідному не маєм чим жити.

Найбільш визначальною рисою коломийок є їхній патріотизм. Прийшли героїчні часи, і в коломийках заспівали про Велику Вітчизняну війну. У коломийках воєнного періоду переважають образи орла, грому, які символізують нескореність та волелюбність українського народу. Фашистська навала пробудила давні спогади про турецьких завойовників та про народних месників:

То не терен тіло ранить злими колючками,

То невільників фашисти крають канчуками.

То не турки-яничари піднялись з могили,

То фашистські людолови село обступили.

Нерідко у коломийках оспівуються картини природи. Слухач ніби бачить сині гори, темні полонини, смерекові ліси, чує щебетання солов'їв, перегук зозуль, дзюрчання гірських струмків. Це не випадково, бо ж саме природа — найголовніше багатство Карпат. Гуцули ставляться до неї з великим трепетом, майже побожно.

Найчисленнішими й найпоширенішими є колоритні й глибоко поетичні коломийки про кохання. Коломийки відображають найскладніші відтінки людських почуттів — від простої симпатії до нестямного кохання. Створені досить давно, коломийки про кохання й сьогодні сприймаються як хвилююча жива поезія.

Існує багато коломийок, у яких висміюються різні людські вади, а також негативні явища життя.

Гуцульські коломийки люблять і співають по всіх куточках України. Ці народні твори, дійшовши до нас із глибини віків, не старішають, а, навпаки, оновлюються новим змістом, щоб ще довго жити серед нових поколінь українців.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар