Опис навчання та праці підлітків у повісті «Вогник далеко в степу»

Повість Григора Тютюнника «Вогник далеко в степу» розповідає про повоєнні часи, коли в країні панували голод та розруха. Люди були змучені довготривалою, жахливою війною з фашистами, але щасливі від того, що одержали перемогу. Усіх людей об'єднувала одна мета — відбудувати зруйновану війною країну, налагодити своє життя й життя інших людей. Через те, що багато чоловіків загинуло на фронті, відновлювати країну довелося підліткам, майже дітям.

Із надзвичайною теплотою й симпатією змальовує письменник чотирьох хлопців-підлітків, учнів ремісничого училища. Саме описом їхнього навчання в училищі й розпочинається повість. У ті складні часи майже всі хлопці йшли до училища, аби оволодіти якимсь ремеслом. Хто йшов вчитися на механіка, хто на столяра, хто на слюсаря. Кожна галузь потребувала вмілих, роботящих рук, бо після війни все господарство знаходилося у занедбаному стані. Вражає те, що хлопці це добре розуміли, а також усвідомлювали, що саме їм, дітям війни, випало на долю піднімати країну з руїн. Вони, яким ще не виповнилося й п'ятнадцяти років, поклали на свої тендітні плечі величезну відповідальність за майбутнє своєї держави, яку мали б нести їхні батьки. Але в багатьох батьків не було, вони загинули на війні, а тому дітям треба було зайняти їхнє місце. І хлопці це усвідомлювали, тому передчасно ставали дорослими. Ось чому головний герой повісті Павло та його друзі сумлінно, із завзяттям починають вчитися у свого майстра Федора Де-мидовича.

Федір Демидович був слюсарем-інструменталістом найвищого розряду, а крім того, він ще був слюсар-лекальник, тобто вмів робити з металу все: від молотка до найдрібнішого годинникового механізму. Уже з першого заняття він на практиці вчить хлопців, як робити лопату. Під час виготовлення лопат із звичайних снарядних гільз хлопці боляче набивали собі молотком синці на пальцях та щиколотках, але праця так захоплювала їх, що вони забували про біль: «За роботою ми забули і про себе, і про їжу». Коли ж майстер приніс в'язку нанизаних на дротиння готових лопат, для хлопців це було справжнє свято: «Не буду розказувати, що з нами робилося...»

Викликають у хлопців жвавий інтерес і вже готові інструменти, які показує їм майстер. Вони по-дитячо-му захоплюється тою бездоганністю та сяйвом, що йде від них. Коли Федір Демидович вийняв інструмент з сундучка, «поторопіли: із сундучка вирвалося на сонце сяєво».
У той же день директор училища нагородив п'яту групу за продуктивну працю, подарувавши хлопцям нові комбінезони. І це теж було для друзів великим святом.
Отже, Григір Тютюнник надзвичайно майстерно зміг відтворити життя підлітків у повоєнні роки, розкривши перед читачем їх внутрішній світ, дитячий і дорослий водночас, їх думки, почуття, прагнення та мрії.

(2)

На уроках української літератури ми познайомилися із творчістю та життєвим шляхом видатного українського письменника Григора Тютюнника. Мені дуже сподобалися його твори яскравістю і глибиною образів. Сам автор пережив багато випробувань у своєму житті. ВДе в дитинстві Григір дізнався, що таке війна, відповідальність і праця. Будучи підлітком, він змушений був іти до професійного училища, адже треба якось допомагати своїй родині та піднімати свою країну з руїн. Свої спогади письменник залишає на сторінках повісті «Вогник далеко в степу», у якій він пише про навчання та умови праці підлітків у такому ж училищі.

Щирим і добрим змальовує автор свого головного героя — Павла. Цей хлопець уже знає біль втрат, адже його батько загинув на війні. Але це лише загартувало підлітка. Павло також відчуває відповідальність за свою мачуху й не хоче бути тягарем для цієї жінки. Адже він вже дорослий, може прогодувати себе та її. Єдиним місцем, де можна було опанувати якусь професію, для Павла було професійне училище, що розташувалося за декілька кілометрів від їхнього села. Ніби все було знайомим герою і його друзям у майстерні. Ті ж молотки, зубила, дошки. Але ще багато чому потрібно було навчитися хлопцям. Цікаво було дивитися на те, як майстер показував «три удари молотком»: «Він сяяв увесь, показуючи нам зубило й молоток, жести його були рвучкі, Очиці світилися...» Його учні спочатку дивувалися його захопленню такою роботою, але потім і самі перейняли його азарт та натхнення: «І кожен намагався закінчити першим».

Неймовірною радістю стало для хлопців те, що їх «продукція» була першого сорту. Коли майстер приніс виготовлені лопати, такі новенькі і такі «справжні», для маленьких майстрів це було найбільшою винагородою: «Не буду розказувати, що з нами робилося... Ну, штовхали один одного в груди, легенько так, звісно, не боляче, ляскали долонями по плечах, сміялися...» Так, це було першою їх перемогою. Адже їх вироби — справжня допомога народному.господарству.
Автор змальовує тяжкі для нашої Батьківщини післявоєнні роки. Такі молоді хлопці, як головний герой повісті, були справжньою надією народу, його вогниками. І автор сподівається, що з них вийдуть справжні майстри, які виготовлять ще не одне замовлення першого сорту для народного господарства.

(3)

Григір Михайлович Тютюнник у повісті «Вогник далеко в степу» зобразив навчання чотирьох підлітків у ремісничому училищі після Великої Вітчизняної війни.
Вони ледве вийшли з дитячого віку, а вже змушені важко навчатись та працювати. Головному герою-оповідачу Павлові ще немає і п'ятнадцяти років, і він ледве-ледве в змозі підняти занадто важкі інструменти: «Мені перепали плоскогубці, і я ніяк не міг удержати їх на долоні: вони ковзалися на ній, бігали, як ртуть; я підхоплював їх з долоні на долоню...»

З самого початку навчання хлопці працюють на заводі. Вони з дитинства займаються виснажливою та дуже небезпечною роботою: «Майже в кожного з нас були вже садна і синці на пальцях і щиколотках, ми мовчки, крадькома один від одного лизали їх час від часу...»
Витративши всі свої сили, молоді хлопці сідали обідати, їжа була бідною, тому вони ніколи не наїдались досхочу. Обід складався з несмачного борщу та пшоняної каші, зверху политої пересмаженою, майже чорною цибулею: «Дитбудинківцям видали пайки по триста грамів, бо їм же й на вечір по двісті грамів залишали, а нам, кому йти додому, по п' ятсот...»

Складно було навчатись, адже хлопців постійно супроводжували холод та голод. У чоботях вони ходили лише суворою зимою, коли було дійсно неможливо без взуття, а так босі.
У повісті «Вогник далеко в степу» Григір Михайлович Тютюнник зобразив тяжке життя дітей-підлітків у післявоєнний час, їх прагнення, мрії та сподівання на майбутнє.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар