Особисті трагедії в поемі «Дванадцять»

Думка Блоку про несумірність «особистих трагедій» з величчю происходящего своєрідно (з виправленнями на сюжет і характер) відгукнулася в історії Петрухи. Не можна сказати, що поет засуджує Петруху. Скоріше він жалує його. І щиросердечне борошно цього зневіреного, «безглуздого», що збилося зі шляхи людини, і його жагуча, задушлива любов з надсадними спогадами про «хмільні нічки» і «вогненних очах» — все це не могло не бути близько поетові, що завжди знаходили джерело високого натхнення в темах трагічної пристрасті й людського отчаянья.

Ще більше здивувань і споровши викликав символічний образ Ісуса Христа, з «кривавим прапором» переможний марш, що очолює червоногвардійців

Друзі й вороги поеми, кожний по-своєму, дорікали Блоку за Христа — те в ортодоксальній релігійності, то в грубому богохульстві. Це дійсно самий неясний і на перший погляд навіть двозначний образ у поемі. Але разом з тим це надзвичайно важливий образ, від правильного тлумачення якого значною мірою залежить розуміння поеми вцелом.

Відомо, що фінал поеми вселяв сумніву самому Блоку. У липні 1919 року Н.Гумилев читав лекцію про поезію Блоку й, між іншим, сказав, що заключна строфа «Дванадцяти» здається йому штучно приклеєної, що раптова поява Христа є чисто літературний ефект. Блок був присутній на лекції й сказав: «Мені теж не подобається кінець «Дванадцяти». Я хотів би, щоб цей кінець був інший. Коли я скінчив, я сам зачудувався: чому Христос? Але чим більше я вдивлявся, тим ясніше я бачив Христа. І я тоді ж записав у себе: на жаль, Христос».

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар