Останні квіти осені І варіант

Так марили айстри в саду восени,

Так марили айстри і ждали весни

А ранок стрівав їх холодним дощем

І плакав десь вітер в саду за кущем...

О. Олесь

Кінець осені, а квіти все ще стоять на покритих снігом клумбах. Ця вишукана краса, що даремно гине серед байдужості і холоду, сповнює мою душу сумними думками.

Колись ці квіти були бездиханним насінням. Але хтось подарував їм право жити, цвісти. З якою впевненістю і сміливістю вони пробивалися на поверхню землі, як розпускалися їх перші листочки, як гордовито розцвітав пуп'янок. Як милували око ці граціозні, високі квіти, що вміють так вишукано тримати прекрасну голівку, в середині осені. Та ось пішов сніг, перший передвісник зими, морозів. Він падав на віти дерев, на клумбу, на засмучені квіти, що ніби наїжились, передчуваючи кінець життя. І скоро вони стали нагадувати пухнасті білі кульбаби величезного розміру. Але як гарно посміхнулись вони, коли, розірвавши важкі хмари, з неба виглянуло яскраве сонце. Ніжні промінці зігріли засмучені квіти, і вони, радіючи, востаннє вразили всіх своєю красою: над їх зрошеними яскравими краплинами голівками підіймалось сяйво.

Я знаю, що одного ранку проснусь і побачу, що квіти вмерли. Але наступної осені вони піднімуться знов, щоб у тисячний раз довести вічний закон життя.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар