Павло Грабовський — лірик і громадянин

Павло Арсенович Грабовський прожив усього тридцять вісім років, з них двадцять літ поневірявся в засланні, перебував у холодних тюрмах під наглядом царських посіпак. Але ніщо його не зламало. Не перестаєш захоплюватись цільністю й стійкістю революційних переконань письменника, його працьовитістю і надзвичайною порядністю.

Твори Грабовського пройняті високими помислами, які тлумачаться просто: митець повинен служити своєму народові.

Естетичною програмою Павла Арсеновича можна вважати вірш «Я не співець чудовної природи», який присвячений темі ролі митця у суспільному житті і є своєрідним продовженням думок письменника, викладених у статті «Дещо про творчість поетичну». Грабовський розвінчує теорію «мистецтва для мистецтва» , за якою мистецтво повинно бути незалежним від суспільного життя, вільним від політики й служіння народові.

Письменник стверджує: головне завдання справжнього майстра слова полягає в правдивому відображенні життя, боротьби трудящих за свої права. Не можна захоплюватись красою природи, коли «мов ніж, вража скрізь стогін мужика». Вірш побудовано на антитезі — протиставленні обов'язків справжнього поета співцеві «райських снів», яких ніколи не може бути в умовах експлуататорського суспільства.

Читача вражають твори, в яких змальоване підневільне життя трудівника.

У творі «До матері» поет наче живе її горем та болем. Важко поетові, але ще гірше його матері, яка стогне «сама у журбі». У своєрідному діалозі сина і матері засуджується тогочасна дійсність.

Жодного читача не залишить байдужим твір «Трудівниця», який змальовує життя простої сільської вчительки. Вона була теплим променем: дітям — заступала матір, для дорослих була щирим порадником у скрутну хвилину:

В непогідь, стужу злиденну,

(Певно, сама сирота!)

Зайде в хатину нужденну,

Словом усіх повіта.

Учителька померла. Що означає ця втрата для дітей та батьків? Уже ніколи не буде в їхньому оточенні тієї людини, яка дарувала їм тепло та доброту. З невимовним болем прощається село зі своєю «ненькою»:

Гірко батьки заридали,

Аж надривались малі.

У творчій спадщині Павла Грабовського є цикл віршів, присвячених товаришці по засланню — Надії Костянтинівні Сигиді. Особливою поетичністю вражає нас твір «До Н.К.С.».

Такої певної, святої,

Такої рідної, як ти,

Такої щирої, простої, —

Вже більше, мабуть, не знайти.

Письменник оспівує душевну і зовнішню красу своєї однодумниці, яка була педагогом і революціонером водночас. Заслана на каторгу, вона мріяла створити там школу для навчання дітей каторжан. У1889 році Сигида стала жертвою трагедії. П. Грабовський все своє життя пам'ятав про цю лагідну людину, заповідав покласти в його труну пасмо волосся, подароване Надією Костянтинівною.

Розглядаючи літературну спадщину П. Грабовського, аналізуючи його життя, дивуєшся, як йому все- таки вистачило сил, щоб вистояти. І все це заради своїх ідеалів! Цікаво, чи знайдеться зараз така людина, яка була б схожа на Грабовського? У наш скрутний час потрібні такі люди. Якби вони були серед наших державних керівників, то, напевне, не сталося б такої страхітливої кризи в нашій країні.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар