Підтвердьте або спростуйте думку, що час не має влади над коханням.

Я підтримую думку, що кохання непідвладне ча­су. Це почуття, яке ушляхетнює людину, робить її доброю, лагідною, життєрадісною. Мабуть, на світі немає людини, яка була б байдужою до цієї теми. Як на мене, то саме кохання є рушієм життя, бо всі бе­зумства й усі благородні пориви людина звершує в пориві кохання.

Напевно, немає письменників, які не оспівували б кохання. Згадую безсмертного Тараса Шевченка, його балади «Тополя», «Катерина», прекрасні, хоч і трагічні, почуття Івана й Марічки, Соломії й Остапа із творів Михайла Коцюбинського («Тіні забутих предків», «Дорогою ціною»), і велику любов Марусі Чурай, що «чолом сягала неба» (Ліна Костенко, «Ма­руся Чурай»), і світле кохання Лукаша і Мавки (Леся Українка, «Лісова пісня»), Франкове «Зів'яле листя»; «О, панно Інно», «Коли в твої очі дивлюся» П. Тичи­ни; «На білу гречку впали роси» М. Рильського; «Так ніхто не кохав», «Білі акації будуть цвісти» В. Сосюри; «Є в коханні і будні, і свята» В. Си-моненка; «Маруся Чурай», «Світлий сонет» Ліни Ко­стенко — усі ці твори й чимало інших так чи інакше сповнені великим почуттям — безумовно реальним, іноді світлим, іноді болючим, колись взаємним, а ко­лись і нерозділеним.

А чи здатне наше покоління на високе почуття? Багато хто сумнівається, що сьогодні таке почуття іс­нує, бо довкола себе бачить брутальність і корисли­вість. Високе почуття стало немодним.

Проте я впевнена, що кожна моя ровесниця мріє саме про таке почуття, бо ж кожен хоче уваги, тепла, ніжності. Я вірю, що воно існує, бо непідвладне часу, просто не кожен може усвідомити значимість велич­ного в житті. А цим величним неодмінно є кохання.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар