Питання гріха й чесноти в романі «Злочин і покарання»

Питання гріха й чесноти - один з так званих вічних питань, що мучили людство протягом століть. Багато хто намагалися знайти остаточне, останнє рішення цього питання. У російській класичній літературі чимало сил було покладено на те, щоб з'ясувати, як співвіднесений гріх і чеснота, де грань, за якої чеснота стає гріхом. Кращі зразки такого аналізу можна знайти, у творчості Федора Михайловича Достоєвського. Роман «Злочин і покарання» - один з найвідоміших добутків письменника, що здобуло світову славу. У центрі роману - образ Родіона Раскольникова, що вирішило перейти за грань гріха й чесноти й придбати тим самим якості надлюдини

Для Раскольникова чеснота й гріх залишаються абстрактними категоріями, зміст яких лише в стримуванні глибинних поривів вільної людської індивідуальності. Але вбивство з ідейних міркувань, чинене їм, виглядає безглуздо. Причина цього, імовірно, у тім, що герой «Злочину й покарання» поставив собі занадто неблагородну мету. Однак гріх убивства, будучи свершен, обтяжує Раскольникова, і герой переживає страшнейшие щиросердечні мучення. Рішення Раскольникова настільки ж безглуздо, як безглуздо сам його злочин: герой здається владі. І врятувати заблудшую душу Родіона випадає на частку втіленню чесноти - Соні Мармеладовой.

З роману «Злочин і покарання» треба, що доконаний смертельний гріх, безумовно, важко травмує психіку вбивці й робить останнього відщепенцем роду людського. А от чеснота, навпаки, виліковує душу й робить людини частиною Божого миру. Категорії гріха й чесноти вкорінені насамперед у середовищі релігійної свідомості. Але при цьому під дією даних категорій підпадають як віруючі, так і абсолютно невіруючі люди, тобто гріх і чеснота можна вважати універсальними поняттями. Відповідно до Євангелія чеснота зовсім не є протилежністю гріха, адже тільки вірою можна надолужити будь-який гріх. Віра ж, у свою чергу, припускає доброчесне поводження людини вжизни.

Як розуміють гріх і чеснота наші сучасники? Чи залишається місце для цих понять у нашім повсякденному житті? Швидше за все, так. Адже гарн і правильним уважається саме те, що схвалюється, у тому числі релігійною мораллю, а поганим і неправильним - те, що нею засуджується. Виходить, кожна людина - віруючий? Ні, просто за тисячоріччя своєї історії людство виробило правила поведінки, виконання яких дозволять суспільству гармонійно й вільно розвиватися, іти по шляху прогресу

Особисто для мене гріх і чеснота -дуже важливі поняття. Я вважаю гріхом те, що приносить шкоду навколишньої, робить їх нещасними. Чеснота ж для мене - це доброзичливе й чесне відношення до інших людей, засноване на взаємодопомозі й взаєморозумінні. У складному й мінливому сучасному світі дуже важливо мати власне розуміння категорій гріха й чесноти. Саме це дає людині можливість правильно знайти своє місце в житті й бути гідним членом суспільства

Розкольників, як ми знаємо, атеїст. У цьому зміст прізвища героя: він від Бога й Божого миру відвернувся. Є й ще один значеннєвий аспект: його розкриває розкольників-ское знаряддя вбивства - сокира, до якого кликали Русь у своїх прокламаціях революційні демократи на чолі з Н. Г. Чернишевським, тобто до кривавого й нещадного загального бунту. Його Розкольників не став чекати й зробив бунт самостійно, а знаряддя для нього він вибрав відповідно до духу часу, із закликами «самих передових» тоді політичних сил. Розкольників - студент-шестидесятник, з передових кіл, близьких до нігілістів, до «нових людей». Такий і його друг Разуми-Хин, але обох не у всім улаштовують ідеї й методи «підручника життя», залишеного репресованим Чернишевським, - роману «Що робити?» Кожний із друзів шукає свій шлях

Розкольників - герой ідеологічний його криваве діяння має ідейно-політичний сенс. У такій якості вбивця грабіжник Розкольників, насамперед, безкорисливий. Мотиви його злочину непрості; це відразу розуміє, уперше його побачивши, проникливий Порфирій Петрович. Беручись за сокиру, Розкольників хотів дозволити безліч проблем і його питань, що мучили. Тому ниточкою для його викриття Порфирієм Петровичем стала написана Раскольниковим якийсь час назад стаття, у якій він виклав частину своєї дуже стрункої й внутрішньо логічної теорії

У підставі теорії лежить різке неприйняття навколишнього Родіона Романовича соціального буття. Розвиток капіталістичних відносин чітко ділило мир на хазяїв, сильних і владних, і залежних від них нещасних жертв експлуатації й насильства. Картини, що підтверджують такий життєвий розклад, Розкольників бачить повсюдно й щогодини. Як допомогти людям, «приниженим і ображеним» існуючим порядком речей? Розбити цей порядок. Але важко почати: немає грошей, немає засобів навіть для того, щоб продовжити навчання на юридичному факультеті; сам герой голодний і погано одягнений, родичі, що також перебувають у крайній нужді, готові на будь-які жертви. Перш ніж рятувати всіх що бідують, потрібно врятувати себе й найближчих. Потрібний первісний капітал. І от Розкольників іде до баби-процентщице із сокирою під мишкою

Але капітал Раскольникову необхідний лише первісний. Спереду великі справи по порятунку всього стражденного людства. Тому похід до баби має й інша мета: перевірити, чи здатний він заради великої соціальної місії переступити через

кров, зробити чорна справа. І отут починається моральна арифметика. З одного боку, бабуся Алена Іванівна - бридка й жалюгідна істота, сама вона - кровожер у повному змісті цього слова. Із цього треба висновок: роздавити її, як воша, і змити із себе лиходійство майбутніми благими справами! Тим більше, з іншого боку, перед очами великі приклади людей, які, подібно Наполеонові, вільно розпоряджалися судьбами'и життями мільйонів заради реалізації своїх всесвітньо-історичних планів, переступаючи через кров і страждання інших

Однак проба ця не вдалася. рятівника, Що Не Відбувся, людства замучила совість після першої ж пролитої крові, і він не витримує відчуженості від людей, до якої привело його вбивство. Чому ж не спрацювала така струнка й логічна теорія? Так тому, що шлях до порятунку всіх нещасних був складений за законами тих, хто робить їх нещасними. Всі ці міркування Достоєвський наділяє в образи людей, що оточують Раскольникова. З одного боку, біля нього нещасні: Мармеладов, його дружина, їхні малолітні діти, Соня, мати й сестра Раскольникова. Його душу розривається від співчуття й бажання допомогти їм, але розум не може примиритися з їхньою покірністю, слабістю, затурканістю й роздавлюванням обставинами. З іншого боку, біля Раскольникова «хазяї» положення й всього життя: процвітаючий і ні в чому не сЪебе, що стискує, Лужин, напористий^-напористий-агресивно-напористий у задоволенні своїх порочних бажань Свидригайлов. Два «табори» завзято борються за душу й серце Раскольникова, розриваючи свідомість героя на дві половини

Лужин викликає відраза й ненависть Раскольникова, хоча він визнає щось загальне в їхньому життєвому принципі спокійного переступання через перешкоди, і ця обставина ще більше терзає совісного Раскольникова. Свидригайлов складніше й глибше прямо примітивних-примітивної-лінійно^-примітивного Лужина, він здатний на доброту й самопожертву, але він явний убивця, і совість, що є внутрішнім відчуттям розходження добра й зла, він давно замінив принципом задоволення для себе. Тобто обоє персонажа по суті

своєї - ідейні двійники Раскольникова, але Лужин - занижений, майже комічний двійник (цю комічність підсилює його приятель Лебезятников, що профанує ідеї «нових людей» Чернишевського), тоді як глибина натури Свидригайлова веде в морок пекла, чревата безмежністю останнього розпаду

Навколишні ж Раскольникова «нещасні» приводять його в сказ своєю жертовністю, що він відкидає. Жертвують собою Соня й Катерина Іванівна заради мармеладовских дітей, хочуть принести себе в жертву заради благополуччя «безцінного Ро-Диньки» мати й сестра героя. І тут Розкольників проявляє себе не тільки як добра й чесна людина, але й просто як люблячий чоловік, що повинен бути сильним. Питання, чому вони так слабкі й безсило-покірні, не дає йому спокою. І тоді на перший план виходить Соня Мармеладова. Вона скорилася долі, заради дітей пішла на панель, але внутрішньо протистоїть цьому миру, внутрішньо, як з'ясовує Розкольників, вона не скорилася. Виявляється, зберегти в собі іскру людського їй допомагає віра в Бога, Євангеліє. Розкольників зрозумів це не відразу. Він намагається допомогти і їй, захистити й неї, але йому поступово стає ясно, що не він Соні, а Соня допоможе йому в ситуації, у яку поставило його доконане й поки приховуване вбивство. До речі, саме Соні першої він і рознается в доконаному. Соня ж допомагає йому зберегти й урятувати душу, допомагає не перейти в табір бездушних самовдоволених ґвалтівників, а залишитися серед «, щогинуть за велику справу любові», як це зробив син Божий - Ісус Христос.

Відзначимо не дуже помітне, але важлива обставина: Соня була подругою вбитої Раскольниковим Лизавети. Її-Те за що наздогнав раскольниковский сокиру? Сестрицю її, процентщицу, зрозуміло за що. Це вичерпно пояснили безіменні студент і офіцер, більярдний розмова яких випадково підслухав Розкольників. Вони всі довели, як двічі два - чотири. До речі, саме молоді офіцери й студенти пізніше ввійдуть у численні революційні організації екстремистско-террористи-ческого користі. І їхніми жертвами стануть такі, як Лизавета. Образ забитої жорстоким звертанням сестри, майже юродивой, лагідної й покірної Лизавети ясніше всього пояснює, що будь-яка людина все-таки не воша, як трактує Розкольників убиту їм процентщицу-кровопийцу. І Розкольників робить висновок, що він не бабу вбив (характерно цю однину, тому що що підкрутилася Лизавета для Раскольникова - такий не кошмар, що вміщається у свідомість, що навіть його логічний^-логічний-холодно-логічний і виверткий^-виверткий-ощадливо-виверткий розум не має сил собі «дозволити»), а себе вбив, свою душу, людину в собі, тобто щось головне, морально відповідальне перед собою, своєю совістю. Тому, зробивши лиходійство, він біжить від людей, розуміючи, що став іншим, далеким їм істотою. Теорія Раскольникова, що заради щастя всього людства можна допустити «маленьку» нелюдськість, грішить або, скоріше, страждає великою нелюдськістю. Арифметичні розрахунки не можуть перетворити зло в добро. Розкольників думав, що ціль виправдує засобу, але вже на початку його діянь відповідно до цього принципу засобу відразу ж грубо перекреслили всі його прекраснодушні мети

Який же висновок? Як бути? Що робити? Відповідь Достоєвського простий: увірувати в Бога. Перш ніж допомагати іншим, рятувати всіх - допоможи самому собі, урятуй себе, свою душу, зроби себе людиною, затвердь у собі закон добра й любові. Із християнської точки зору, у Раскольникова один, але головний гріх - гординя. Своєю теорією і її невдалої пробій він поставив себе над людьми, загордився про себе, що йому закон не писаний, - закон людський і Божеський. Але людське й Божеське в його душі й серці виявилися сильніше самих логічних викладень розуму. І це привело Раскольникова до краху як гордої надлюдини, супермена, що претендує ощасливити всіх і кожного. Але в цьому ж полягає стан його майбутнього морального відродження. Втім, як сказав Достоєвський в останніх рядках «Злочину й покарання», це могло б скласти тему нового роману.

Схожі записи з категорії Достоєвський Федір

Тема падіння і духовного відродження людини у творах Достоєвського
Барвопис у «портреті» міста в романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання»
Значення символічних снів Гриньова в «Капітанській дочці» О. С. Пушкіна і Раскольникова в «Злочині і покаранні» Ф. М. Достоєвського
Викриття злочинного суспільства в романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання»
«Бідні люди» у романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання»
Ідея Раскольникова і її крах (за романом Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання»)
Крах «недокінченої» ідеї (за романом Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання»)
Правда Сонечки Мармеладової (за романом Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання»)
Принижені й ображені в романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання»
«Кроки» Раскольникова до злочину (за романом Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання»)

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар