Пікова Дама характеристика образу Германн

Германн - молодий офіцер("інженер"), центральний персонаж соціально-філософської повісті, кожен з героїв якої пов'язаний з певною темою(Томський - з темою незаслуженого щастя; Лизавета Іванівна - з темою соціального упокорювання; стара графиня - з темою долі) і наділений такою, що однією, що визначає його і незмінною рисою. Г. - передусім обачливий, розумний; це підкреслено і його німецьким походженням, і прізвищем(імені його читач не знає), і навіть військовою спеціальністю інженера.

Г. уперше з'являється на сторінках повести в епізоді у конногвардейца Нарумова, - але, просиджуючи до 5 ранку в товаристві гравців, він ніколи не грає - "Я не в змозі жертвувати необхідним, в надії придбати зайве". Честолюбство, сильні пристрасті, вогняна уява пригнічені в нім твердістю волі. Вислухавши історію Томського про три карти, таємницю яких 60 років тому відкрив його бабусі графині Ганні Федотівні легендарний духовидец Сен-Жермен, він вигукує: не "Випадок", а "Казка!

" - оскільки унеможливлює ірраціональний успіх.

Далі читач бачить Г. таким, що стоїть перед вікнами бідної вихованки старої графині, Лізи; вигляд його романичен: бобро-вый комір закриває обличчя, чорні очі виблискують, швидкий рум'янець спалахує на блідих щоках. Проте Г. - не галантний персонаж старого французького роману, що читає графиня, не фатальний герой роману готичного(які графиня засуджує), не дійова особа нудно-мирного російського роману(принесеного їй Томським), навіть не "літературний родич" Эраста з повісті Карамзіна "Бідна Ліза".

(На зв'язок з цією повістю вказує не лише ім'я бідної вихованки, але і "чужоземна" огласовка прізвищу її "спокусника".) Г. - швидше герой німецького міщанського роману, звідки слово і слово запозичує свій перший лист Лизе; це герой роману за розрахунком. Ліза потрібна йому тільки як слухняне знаряддя для здійснення добре обдуманого задуму - опанувати таємницю трьох карт.

Тут немає протиріччя з сценою у Нарумова; людина буржуазної епохи, Г. не змінився, не визнала всевладдя долі і урочистість випадку(на чому будується будь-яка азартна гра - особливо фараон, в якого 60 років тому грала графиня). Просто, вислухавши продовження історії(про покійника Чаплицком, якому Ганна Федотівна відкрила-таки секрет), Г. переконався в дієвості таємниці.

Це логічно; одноразовий успіх може бути випадковим; повторення випадковості вказує на можливість перетворення її в закономірність; а закономірність можна "обсчитать", раціоналізувати, використати. Досі трьома його козирями були - розрахунок, помірність і акуратність; відтепер таємниця і авантюризм парадоксальним чином з'єдналися зі все тим же розрахунком, зі все тим же буржуазним жаданням грошей.

І тут Г. страшним чином прораховується. Бдва він намірився опанувати закон випадкового, підпорядкувати таємницю своїм цілям, як таємниця сама тут же оволоділа ім. Ця залежність, "підневільність" вчинків і думок героя(яку сам він майже не помічає) починає проявлятися відразу - і у всьому.

Після повернення від Нарумова йому сниться сон про гру, в якому золото і асигнації як би демонізуватимуться; потім, вже наяву, невідома сила підводить його до будинку старої графині. Життя і свідомість Г. миттєво і повністю підкоряються загадковій грі чисел, сенсу якої читач до певного часу не розуміє. Обмірковувавши, як оволодіти таємницею, Г. готовий зробитися коханцем вісімдесятирічної графині - бо вона помре через тиждень або через 2 дні(т. е. на 3-ій) ; виграш може потроїти, усемерить його капітал; через 2 дні (т. е.

знову ж таки на 3-ій) він уперше являється під вікнами Лізи; через 7 днів вона уперше йому посміхається - і так далі. Навіть прізвище Г. - і та звучить тепер як дивний, німецький відгомін французького імені Сен-Жермен, від якого графиня отримала таємницю трьох карт.Але, ледве натякнувши на таємничі обставини, рабом яких стає його герой, автор знову фокусує увагу читача на розумності, обачності, планомірності Г.; він продумує все - аж до реакції Лизаветы Іванівни на його любовні листи. Добившись від неї згоди на побачення(а значить - отримавши детальний план будинку і раду, як в нього проникнути), Г. пробирається в кабінет графині, чекає її повернення з балу - і, злякавши до напівсмерті, намагається вивідати бажаний секрет.

Аргументи, які він приводить у свою користь, гранично різноманітні; від пропозиції "скласти щастя мого життя" до міркувань про користь ощадливості; від готовності узяти гріх графині на свою душу, навіть якщо він пов'язаний "з пагубою вічного блаженства, з диявольським договором" до обіцянки шанувати Ганну Федотівну "як святиню" причому з роду в рід. (Це парафраз літургійного молитвословия "Запанує Господь довіку, Бог твій, Сионе, в рід і рід".) Г.

згоден на все, бо ні в що не вірить: ні в "пагубу вічного блаженства", ні у святиню; це тільки заклинальні формули, "сакрально-юридичні" умови можливого договору. Навіть "щось, схоже на розкаяння совісті", що відгукнулося було в його серці, коли він почув кроки обдуреної ним Лізи, більше не здатне в нім пробудитися; він закам'янів, уподібнився мертвій статуї.

Зрозумівши, що графиня мертва, Г. пробирається до кімнати Лизаветы Іванівни - не для того, щоб покаятися перед нею, але для того, щоб поставити усі точки над "и"; розв'язати вузол любовного сюжету, в якому більше немає нужди "...усе це було не любов! Гроші, - ось чого алкала його душа"! Сувора душа, - уточнює Пушкін. Чому ж тоді двічі упродовж однієї глави(IV) автор наводить читача на порівняння холодного Г. з Наполеоном, який для людей першої половини XIX ст. утілював уявлення про романтичну безстрашність в грі з долею?

Спочатку Ліза згадує про розмову з Томським(у Г. "особа істинно романтична" - "профіль Наполеона, а душа Мефістофеля"), потім слідує опис Г., що сидить на вікні склавши руки і Наполеона, що напрочуд нагадує портрет...

Передусім Пушкін(як згодом і Гоголь) зображує новий, буржуазний, здрібнілий світ. Хоча усі пристрасті, символом яких в повісті опиняються карти, залишилися колишніми, але зло втратило свій "героїчний" вигляд, змінило масштаб. Наполеон жадав слави - і сміливо йшов на боротьбу з усім Всесвітом; сучасний "Наполеон", Г. жадає грошей - і хоче бухгалтерски обсчитать долю.

"Колишній" Мефістофель кидав до ніг Фауста цілий світ; "нинішній" Me- фисто здатний тільки на смерть залякати стару графиню незарядженим пістолетом(а сучасний Фауст з пушкінської ♦ Сцени з Фауста", 1826, з якою асоціативно пов'язана "Пікова дама", смертельно нудьгує). Звідси рукою подати до "наполеонізму" Родіона Раскольникова, об'єднаного з образом Г. узами літературної спорідненості ("Злочин і покарання" Ф. М.

Достоєвського); Розкольників заради ідеї пожертвує старою процентницею(таке ж уособлення долі, як стара графиня) і її безневинною сестрою Лизаветой Іванівною(ім'я бідної вихованки). Проте вірно і зворотне: зло змізерніло, але залишилося все тим же злом; "наполеонівська" поза Г., поза володаря долі, що зазнав поразки, але що не змирився з ним - схрещені руки, - вказує на гордовите презирство до світу, що підкреслено "паралеллю" з Лізою, що сидить навпроти і руки, що покірливо склала, хрестом.

Втім, голос совісті ще раз заговорить в Г. - через три дні після рокової ночі, під час похоронної відправи мимоволі убитої мм старої. Він вирішить вибачитися у неї - але навіть тут діятиме з міркувань моральної вигоди, а не з власне моральних міркувань. Покійна може мати шкідливий вплив на його життя - і краще подумки покаятися перед нею, щоб позбавитися від цього впливу.

І тут автор, який послідовно міняє літературну прописку свого героя(у першій главі він - потенційний персонаж авантюрного роману; у другій - герой фантастичної повісті у дусі Э.-Т.-А. Гофмана; у третій ~ дійову особу повести соціально-побутовою, сюжет якої поступово повертається до своїх авантюрних витоків), знову різко "перемикає" тональність оповідання. Риторичних кліше з поминальної проповіді молодого архієрея ("ангел смерті набув її <... > безсонну в подумуваннях благих і в очікуванні жениха полунощного") самі собою накладаються на події страшної ночі. У Г., цьому "ангелові смерті" і "полунощном жениху" раптом проступають пародійні риси; його образ продовжує дрібніти, знижуватися; він немов тане на очах у читача. І навіть "помста" мертвої старої, що повергає героя в непритомність, здатна викликати посмішку у читача: вона "глузливо поглянула на нього, примружившись одним оком".

Історичний анекдот про три карти, детальне бытоописа-ние, фантастика - все сплутується, покривається флером іронії і двозначності, так що ні герой, ні читач вже не в силах розібрати: чи дійсно мертва стара, човгаючи тапочками, уся у білому, являється Г. тією ж ніччю? Чи цей наслідок нервового пароксизму і випитого вина? Що таке три карти, названі нею, - "трійка, сімка, туз" - потойбічна таємниця чисел, яким Г. підпорядкований з тієї миті, як вирішив оволодіти секретом карт, або проста прогресія, яку Г.

дуже давно сам для себе вивів("я потрою, усемерю капітал.,"; тобто - стану тузом)? І чим пояснюється обіцянка мертвої графині пробачити свого мимовільного вбивцю, якщо той одружується на бідній вихованці, до якої за життя їй не було ніякої справи? Чи тим, що стару змусила "подобріти" невідома сила, що послала її до Г., або тим, що в його захворюючій свідомості звучать усі ті ж відгомони совісті, що колись прокидалися в нім при звуці Лизиных кроків? На ці питання немає і не може бути відповіді; сам того не помічаючи, Г.

потрапив в "проміжний" простір, де закони розуму вже не діють, а влада ірраціонального початку ще не всесильна; він - на шляху до божевілля.

Ідея трьох карт остаточно опановує його; струнку дівчину він порівнює з трійкою червоною; на питання про час відповідає "без 5 хвилин сімка". Пузатий чоловік здається йому тузом, а туз є уві сні павуком, - цей образ сумнівної вічності у вигляді павука, що тче свою павутину, також буде підхоплений Достоєвським в "Злочині і покаранні"(Свидригай-лов). Г., що так цінував саме незалежність, хоч би і матеріальну, заради неї і що вступив в гру з долею, повністю втрачає самостійність.

Він готовий повністю повторити "паризький" епізод життя старої графині і відправитися грати в Париж. Але тут з "нераціональної" Москви являється знаменитий гравець Чекалинский і заводить в "регулярній" столиці справжню "нерегулярну" гру. Той самий випадок, виключити який зі свого закономірного, спланованого життя Г. мав намір, позбавляє його від "клопоту" і вирішує його долю.У сценах "поєдинку" з Чекалинским(чиє прізвище ассонансно римується з прізвищем Чаплицкого) перед читачем з'являється колишній Г. - холодний і тим обачливіший, ніж менш передбачувана гра у фараон. (Гравець ставить карту, понтер, який тримає банк, метає колоду направо і наліво; карта може співпасти з тією, яку на початку гри вибрав гравець, і не співпасти; передбачити виграш або програш свідомо неможливо; будь-які маневри гравця, не залежні від його розуму і волі, виключені.) Г.

немов не помічає, що в образі Чекалинского, на повному свіжому обличчі якого грає вічна крижана посмішка, йому протистоїть сама доля; Г. спокійний, бо упевнений, що опанував закон випадку. І він, як не дивно, прав: стара не обдурила; усі три карти вечір за вечором виграють. Просто сам Г. випадково обсіпався, т. е. замість туза поставив пікову даму. Закономірність таємниці повністю підтверджена, але так само підтверджено і всевладдя випадку. Потрійний, усемеренный капітал Г.(94 тисячі) переходить до "туза" - Чекалин-скому; Г.

дістається пікова дама, яка, звичайно, тут же повторює "жест" мертвої старухи.- вона "примружилася і усміхнулася".

"Пікова дама" створювалася, очевидно, другої Болдинської осені, паралельно з "Казкою про рибалку і рибку" і "петербурзькою повістю" "Мідний вершник". Природно, що образ Г. стикається з їх центральними персонажами. Подібно до старої графині, він хоче поставити долю собі на службу - і теж врешті-решт терпить нищівну поразку. Подібно до бідного Євгенія, він повстає проти "закономірного" порядку соціального життя - і теж божеволіє.

(Тобто втрачає Розум - те "знаряддя", за допомогою якого збирався опанувати Закон Долі.) З Укладення до повісті читач дізнається, що завойовник потойбічного світу, що не відбувся, буржуазний Наполеон, здрібнілий Мефістофель, сидить в 17-му нумере(туз сімка) Обухівської лікарні і дуже швидко бурмоче: "Трійка, сімка, туз! Трійка, сімка, пані!

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар