Поетичні картини рідної природи у творах (за віршами «Хор лісових дзвіночків», «Дощ», «Пробіг зайчик», «Де тополя росте») III варіант

Поезія Павла Тичини — образна, лірична. Здається, що розмовляєш з автором один на один, що він промовляє тільки до тебе. Коли читаєш його вірш «Хор лісових дзвіночків», так і чуєш ті дзвіночки, бо в кінці кожної строфи є слова, співзвучні дзвону маленьких дзвіночків: «День, день! Тінь, тінь!» В цьому вірші, такому коротенькому, ми встигаємо побачити літній день у лісі й на полі, під час дощу і без нього.

У вірші «Дощ» зображується природа під час дощу. Він змальовує: «На воді в чиїйсь руці гадюки пнуться». Коли на землю падають перші важкі краплини, це хтось «сипнув пшона» «і заскакали горобці». Через ці образи дуже виразно уявляєш собі початок дощу.

Вірш «Пробіг зайчик» змальовує літній світанок. І знову кількома виразними штрихами поету вдається передати картину сходу сонця. «На сході небо пахне». Півні чорний плащ ночі вогняними нитками сточують». А зайчик «грається, ромашкам очі розтулює».

У вірші «Де тополя росте» бачимо разом з автором тополю серед поля наприкінці літа. Бо вже жито «в золоті-сріблі». Читаєш вірш і ніби сам стоїш серед безкрайнього поля, чуєш шепіт достигаючого колосся, бачиш вдалині ліски, «ніби дим», тремтіння теплого повітря.

Читаючи поезію Тичини, почуваєш в душі захоплення красою рідної природи. Яскраво уявляєш картини рідних краєвидів. Відчуваєш любов автора до рідної землі, природи. І сам проймаєшся цією любов'ю.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар