Поезія Марини Цвєтаєвої 2

Разбросанным в пыли по магазинам

(Где их никто не брал и не берет!)

Моим стихам, как драгоценным

винам,

Настанет свой черед.

М. Цвєтаєва

...Я обращаюсь с требованием веры

И с просьбой о любви...

М. Цвєтаєва

У вересні 1992 року світ відзначав сторіччя з дня народження чудової російської поетеси М. Цвєтаєвої. Сьогодні ми вже не уявляємо свій духовний світ без А. Ахматової, О. Солженіцина, Б. Пастернака, без М. Цвєтаєвої, яку знають і люблять мільйони людей — не тільки в нашій країні, але й у всьому світі. Моя улюблена поетеса М. Цвєтаєва народилася в Москві 26 вересня 1892 року:

Красною кистью

Рябина зажглась.

Падали листья.

Я родилась.

Про спадщину Цвєтаєвої... Тринадцять виданих книжок. Три вийшли посмертно. Дещо не опубліковано зовсім. Лірика. Сімнадцять поем. Вісім віршованих драм. Автобіографічна, мемуарна, історико-літературна і філософсько-критична проза.

Основна тема книги «Спроба вижити...»: трагічна роз’єднаність із світом і людьми; прагнення любові, безсмертної, шаленої; передчуття смерті (вже в молодості — інтуїтивне передбачення трагічної розв’язки).

...Дуже коротко про життя Марини Цвєтаєвої. Як і всі обдаровані люди, ця особистість складна, суперечлива, з глибоко трагічною долею. Писати Марина почала ще до революції. Першу збірку віршів «Вечірній альбом» Цвєтаєва видала на свої гроші тиражем усього в п’ятсот примірників. Вірші ці — чудо! Це голос ранньої весни. Потім була революція. Бруд. Убогість. Мерзенність. Лайка. Стрілянина в підворіттях. Марина із сім’єю залишає межі країни. Сім’ю чекає тяжке життя в Парижі. У тридцятих роках чоловіка М. Цвєтаєвої заарештовують у СРСР. Їй удається повернутися на Батьківщину, де її піддають всіляким нападкам, гонінням. Цвєтаєва не витримала жахливої напруги, у вересні тисяча дев’ятсот сорок першого року Марина покінчила із собою. Це трапилося в далекій Єлабузі. Дотепер стирчить у грубо обтесаній стіні величезний іржавий цвях, як страшне нагадування...

...И покинута черная зала,

Расслоился звоночный шнурок.

Шкаф, в котором ты туфли бросала,

Сжался в серый печальный комок...

Ахматову порівнювали із Сапфо, Цвєтаєву називали Нікою Самофракійською. У збірці віршів «Чарівний ліхтар» (1912 р.) ми бачимо замітки про сімейний побут, нариси милих облич мами, сестри, знайомих, є пейзаж Москви і Таруси:

В небе — вечер, в небе тучки,

В зимнем сумраке бульвар,

Наша девочка устала,

Улыбаться перестала.

Держат маленькие ручки синий шар.

У 1913—1915 pp. М. Цвєтаєва створює свої «Юнацькі вірші». Вони сповнені життєлюбності, міцного морального здоров’я. У них багато сонця, повітря, моря і юного щастя. Прекрасними були цвєтаєвські вірші: «Остання зустріч», «Грудень і січень», «Епілог», «Результат дня». Що стосується революції 1917 року, то її розуміння було складним, суперечливим. Кров, яка проливається в громадянській війні, відштовхувала Цвєтаєву від революції:

Белый был — красным стал: кровь обагрила.

Красным был — белым стал: смерть победила.

Це був плач, крик душі поетеси. У 1922 році вийшла її перша книга «Версти», що складалася з віршів, написаних у 1916 році. У «Верстах» оспівана любов до міста на Неві, у них багато простору, доріг, вітру, хмар, що швидко біжать, і сонця, місячних ночей.

У «Верстах» є цілий цикл віршів, присвячених Блоку. Він для Цвєтаєвої — «рыцарь без страха и упрека». У тому ж році Марина переїжджає в Берлін, де вона за два з половиною місяці написала біля тридцяти віршів. У листопаді 1925 року Цвєтаєва вже в Парижі, де прожила 14 років. У Франції вона пише свою «Поэму лестницы» — один із найбільш гострих антибуржуазних творів. Ця поема є вершиною поетичної творчості поетеси в паризький період.

У1939 р. Цвєтаєва повертається в Росію, тому що вона добре знала, що знайде тільки тут щирих шанувальників її величезного таланту. Але на батьківщині її очікували злидні і забуття, заарештовані були її дочка і чоловік, С. Ефрон, яких вона ніжно любила. 16 жовтня 1941 року чоловік був розстріляний, але Марина Іванівна так і не дізналася про це. Одним з останніх віршів Цвєтаєвої був вірш «Не помреш, народ», що достойно завершив її творчий шлях. Він звучить як прокляття фашизму, славить безстрашність народів, що борються за свою незалежність.

Поезія Цвєтаєвої відкрито ввійшла в наші дні. Врешті-решт і назавжди знайшла вона читача — величезного, як океан: народного читача, якого при житті їй так не вистачало.

Пригадаємо останній день Марини Іванівни — 31 серпня 1941 року... Пригадаємо ту смертельну петлю, у Єлабузі... Співчуття і милосердя до ближнього роблять наш духовний світ багатше. Сьогодні збулося пророцтво М. І. Цвєтаєвої: вона — один із найулюбленіших сучасних поетів, якого читають. Мені дуже подобається пісня у виконанні Галини Бесєдіної і Сергія Тараненка (музика М. Таривердієва) на вірш Марини Цвєтаєвої «Мені подобається», вона є в мене в грамзапису.

Мне нравится, что вы больны не мной,

Мне нравится, что я больна не вами,

Что никогда тяжелый шар земной

Не уплывает под ногами.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар