Показ мужності, відваги запорожців у поемі «Гамалія» ІІ варіант

Т. Шевченко присвятив усе своє життя служінню Батьківщині. Він любив природу рідного краю, його історію, фольклор, але найбільше земляків — простих людей.

Зростаючи серед селян, він з власного досвіду знав їх важке і принизливе становище. У багатьох своїх творах Кобзар закликав українців до національного відродження, нагадував про їхнє славне історичне минуле.

Величні для нашого народу часи козаччини оспівував поет у поемі «Гамалія». Т. Шевченко захоплюється мужністю і відвагою ватажка козаків Гамалії. Ніщо не може злякати його, адже він прагне здійснити благородну мету — врятувати братів-козаків з турецької неволі. Розбурханому морю він відповідає: «Не злякає», — і продовжує керувати своїм байдаком. Усі інші козаки хочуть того самого, що і їх ватажок:

У туркені у кишені

Таляри-дукати.

Не кишені трусить,

Їдем різать, палить,

Братів визволяти.

Адже найгірше для козаків «пропасти на чужині». І помста воїнів-українців була страшною: Візантія оніміла «на ножах в крові». Запорожці билися завзято і безстрашно:

Через базари кров тече...

Неначе птахи чорні в гаї

Козацтво сміливо літає.

Ніхто на світі не втече!

Огонь запеклих не пече.

Визволивши співвітчизників, козаки повертаються додому. І ніхто не женеться за ними, бо бояться жорстокої кари «завзятих чубатих слов'ян». Такими мужніми і відважними лицарями змалював Т. Шевченко запорожців у своїй поемі.

Кобзареві хотілося б бачити своїх сучасників такими саме завзятими лицарями. Між минулим і сьогоденням не існує прірви: пам'ять про славні часи козаччини має надихати українців на боротьбу проти поневолювачів.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар