Показ побуту, повір’їв, звичаїв у творі «Тіні забутих предків» ІІІ варіант

М. Коцюбинський багато писав про життя народу, але його повість «Тіні забутих предків» — це справжня пісня, створена ніби самими гуцулами, у якій відобразилися всі їх вірування, звичаї, світогляд. Життя карпатських гуцулів дуже відрізняється від того, про що ми читали у І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, І. Карпенка-Карого.

Гуцули, як і мешканці Центральної та Східної України, були християнами. Але їх віра у Бога переплелася із давніми язичницькими віруваннями дуже міцно. Язичники жили серед природи як невід'ємна її частка. Вони вважали, що ліс населений безліччю живих істот: нявки заманюють парубків до провалля, щезники пасуть своїх кіз, чугайстри роздирають нявок, а отже, не є ворожими людині, лісовики доглядають свою маржинку, тобто худобу. А над ними усіма панує арідник, тобто сатана. Дивно, але в казці, що розповідає Іванові Микола, саме арідник є творцем усіх речей: «Що є на світі — мудрощі, штудерація всяка, — то все від нього, від сатани. Де що лиш є — віз, кінь, музика, млин або хата, — все вигадав він... А Бог лиш крав та давав людям. Таке-то...» Здавалося, чого б людям боятися того, хто створив все навкруги, але, згадуючи про чорта, Іван і Микола хрестяться, щоб часом не накликати біди. Арідник і вся нечиста сила могли заподіяти багато лиха людині і худобі, а худоба дуже багато значила для гуцулів, бо вона їх годувала. Отже, побут їх був тісно пов'язаний із маржинкою.

Парубки влітку йшли на полонину, де пасли і овець, доїли їх, виготовляли бринзу, котру потім поділяли поміж селянами — хазяями худоби. Перед початком свого літування чабани на чолі з ватагом, молилися, щоб «господь милосердний заступив християнську худібку на росах, на водах, на всіх переходах від усякого лиха, звіра й припадку».

На Святий вечір худоба першою куштувала традиційні дванадцять страв. На Маланки, вважалось до маржини приходив сам Бог, питав її про газдів, якщо вона була задоволена ними, давав новий приплід.

Нечиста сила, небезпечна для худоби, жила не тільки в лісі, а й серед людей. Такою, на думку Палагни й Івана, була їх сусідка Хима, що, перетворюючись на білого пса або жабу, нишпорила по сусідських загородах. Після цього худоба починала слабувати або давала плохий надой. Була у селі і ще більш всесила людина — мольфар Юра, що на очах Палагни зміг відвернути бурю.

Язичницький і християнський світогляд так тісно сплелися у свідомості мешканців Карпат, що вони й самі не помічають, як одна їх дія протирічить іншій. Це дуже яскраво відбито у сцені похорону. Починається вона з голосінь Палагни, які не стільки виражали тугу за чоловіком, скільки були обов'язковою частиною обряду, більше того — справжнім мистецтвом. За вікном сумно грала трембіта. З кожного кутка хати чулися зітхання. Але раптово тишу розірвав жіночий сміх. Нікого це не вразило і не здивувало. Почалися танці, жарти, поцілунки. Наші далекі предки язичники вважали, що людину треба проводжати на той світ веселими піснями і танцями, щоб там душа не сумувала за рідними та друзями.

Як бачимо, гуцули багато успадкували від пращурів такого, що навіть нашим предкам з XIX століття здавалося дивним, не кажучи вже про нас. Але М.Коцюбинський зміг відтворити такий незвичний світогляд так, що він здається природним і позбавленим протиріч.

Язичництво, з яким боролися, починаючи з Х століття, не зникло, бо є ще народи, що живуть серед природи і сприймають її як живу істоту. Ця віра не є усвідомленою, але у дивному сплаві з християнством вона відтворилася у побуті, звичаях і віруваннях.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар