Показ побуту, повір’їв, звичаїв у творі «Тіні забутих предків»

Повість була написана М. Коцюбинським в 1911 році. В ній письменник висловив свої враження від Гуцульщини, самобутності і неповторності її народу. Письменник вивчав життя і побут гуцулів і в свята, і в будні. Вивчав їх звичаї, обряди, легенди і повір'я. Гуцули, за спостереженням автора, все життя проводять «у боротьбі зі злими духами». Вони були для Коцюбинського язичниками, жили ніби в минулому, отже, вони і є «тіні забутих предків». Вже сама назва твору натякає на загадковість, казковість і дихання віків. Людина і природа у творі — єдине одухотворене ціле, це сонце, вода, вогонь, смереки, трембіта — рівноправні учасники життя.

Головні герої твору — Іван Палійчук та Марічка Гутенюк. Іван і Марічка є справжніми дітьми природи, сприймають її як живу істоту, чарівну і загадкову. В повісті переплітаються дійсність і вигадка, реальне і фантастичне. Ще маленьким хлопчиком Іван уже знає, що в природі є живе і божественне начало. Він дивився перед собою, а бачив «якесь далеке і невідоме». Він навчився незвичайних мелодій від щезника, виявив спостережливість, задумувався над життям. Через його уяву, а також уяву Марічки і інших дійових осіб нам розкривається світогляд гуцулів, їх уявлення про злі сили — лісовиків, мавок, русалок, чорта Чугайстра. Вони «заповнюють скелі, ліси, провалля, хати загороди та чигають на християнина або на маржину, щоб зробити їм шкоду». Для Івана «весь світ був, як казка, повна чудес, таємнича, цікава й страшна». Ми довідуємось, що трембіти грають коло хати, коли хтось помирає. В родині Івана всі були богомольні, часто ходили до церкви і водночас вірили в сили при

роди. Вірування далеких предків тісно переплелися в уяві цих людей з християнством. Після загибелі Марічки хлопець весь час чує її голос, розмовляє з нею. Уявне все більше забирає владу над ним. Йому з'являється Марічка в образі мавки, щезник, чорт. І нарешті в погоні за коханою він зривається зі скелі і гине...

М. Коцюбинский настільки тонко пройнявся цим незвичайним світом, настільки зрозумів мікрокосмос цих людей, їх життя, що в читача навіть не виникає сумніву, що ця історія — вигадка. І хто знає, може колись в іншому житті, хтось із нас був тією самою Марічкою, а хтось Іваном.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар