Показ протесту кріпаків проти панського гніту в повісті «Микола Джеря»

Одному з найтрагічніших періодів в історії нашої країни — кріпаччині — присвячена повість видатного українського письменника І. Нечуя-Левицького «Микола Джеря». Важка панщина і повне безправ'я протягом багатьох десятиліть були долею українців. Увесь цей час зароджувалась ненависть, обурення народу проти панства. Спочатку це були лиш думки і несміливі висловлення, але згодом це переросло у дивовижної сили повстання та справжню боротьбу за своє щастя і волю.

Микола Джеря — веселий і талановитий юнак. Чисте кохання приходить у його душу з піснею Нимидо-ри. Не зважив він на вмовляння матері одружитися з багатиркою, будь-що прагне хлопець залишитися з коханою. Але сумні і невеселі думки стали все частіше приходити до Миколи після одруження. Звалилась йому на плечі відповідальність, а разом з нею і гостре сприйняття несправедливості. Бентежать його думки про їхнє кріпацьке життя, коли вони виходять на панське поле: «Нащо то одному чоловікові так багато хліба? Господи! Чи вже ж він поїсть оце все? » Багато утисків зазнають бідні селяни. Окрім роботи на панському полі, вони мають виконувати багато іншої роботи для пана: «Кожній молодиці, дівчині, навіть дівчинці, пани накидали прясти на зиму по два півмітки. Як не ставало прядива, то молодиці мусили докладати свого». Усе це гнітило парубка: «Він думав про те, нащо його Нимидора повинна прясти не собі й йому на сорочки взимку, а комусь іншому...» Панщина забрала сили в батька Миколи, старого Джері. Одного разу він повернувся додому, і ніхто не зміг впізнати його: «Тонка шия стала ще тонша; сухе лице стало ще сухіше, очі позападали дуже глибоко, а обидві руки по самі кісточки так трусились, що він не міг нічого держать в руках . Важка робота виссала в його сливе усю кров ». Гнівні відповіді панському осавулі, непокірність самому пану щодалі все гостріше виявляються в поведінці Миколи. Страх перед рекрутчиною жене його та інших чоловіків з рідного села. Усі сили і молодість забрали ті поневіряння по заводах та сахарнях у селян, які звикли працювати на землі.

Але часи змінилися. Мрії Джері збулися. Тепер не людський, а «панський хліб стояв незжатий». Однак рани від страждань, пережитих героєм, ніколи не загояться в його серці.

(2)

Тривалий час українські селяни відчували на собі жахливу кріпосницьку систему. Однією з особливостей тогочасного ладу була повна залежність кріпаків, вони не мали ніяких прав, адже все за них вирішували їх «господарі».
Після довготривалого пригнобленого стану українські селяни починають виявляти своє невдоволення існуючою дійсністю. Так само відбувається в повісті Нечуя-Левицького «Микола Джеря».

Ми бачимо, як люди, що не мають жодних прав, починають уголос заявляти про своє нелюдське становище, вони вже не хочуть миритись зі своєю постійною покорою. Микола Джеря не хоче мовчати: «.. .Панське добро — то й наше добро, бо то наша праця, а земля Божа...»
Нове покоління українських селян по-іншому дивиться на проблему кріпацтва, вони вже не хочуть мовчки, покірно зносити образи й фізичні покарання. Микола Джеря й Петро Кавун покидають село, родину, адже не можуть так жити далі: «Піду з села, бо тяжко мені жити; піду в степи, піду в пущі..., а на панщині таки робити не буду... Піду втоплюсь, об камінь розіб'юся!»

Поки що кріпаки не планують фізично помститися своїм кривдникам, але ми бачимо, що вони на шляху до революційних ідей. Пройде деякий час, і вони прийдуть до цієї думки. Ось як сприймає дійсність бунтар Микола Джеря: «Мене нужда ізсушила, ізв'ялила, як холодний вітер билину в полі. Моє серце наскрізь ножем пробите».
У повісті «Микола Джеря» Іван Семенович Не-чуй-Левицький майстерно показав наростання невдоволення серед українських селян проти кріпосницького гніту.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар