Показ тяжких умов побуту і праці заробітчан у повісті «Микола Джеря»

У трагічні часи нашої історії повертає нас повість І. Нечуя-Левицького «Микола Джеря». Важкі випробування для нашого народу випали за часів панщини. Саме до цієї теми і звертається письменник у своєму творі. Зображення поневірянь простих робітників землі вражають. Відірвані від землі, селяни були змушені шукати щастя на заробітках. Така доля випала головному герою повісті Миколі та його товаришам-одно-сельцям.

На початку повісті Микола — це веселий і гарний юнак. Але з почуттям відповідальності за свою родину приходить і гостре відчуття несправедливості. Разом з товаришами вони підпалюють маєток ненависного пана і пускаються на сахарні у пошуках щастя. Але зовсім не радісне життя очікувало їх. Умови проживання заробітчан були жахливими: «Казарми були довгі, обідрані, з оббитими дощем стінами. Можна було подумать , що то кошари для овець, а не хати для людей ». Важка робота, туга за землею і родиною змінюють характер і зовнішність односельців, у тому числі й Миколи: «Він так помарнів і змінився в обличчі, що його трудно було впізнать. Блискучі карі очі наче погасли, лице постарілось, рум'янець пропав, лоб став жовтий, як віск, шия поморхла. Тільки здорові жилаві руки з довгими пальцями тадовгі вуса нагадували про давнього Миколу Джерю. На Миколі була чорна, мов земля, сорочка, подерта свита, старі шкарбани з дірками , звідкіль виглядали солом' яні устілки ». Переслідування пана змушують товаришів мандрувати далі. Але не було краще й на сахарні Бродовського: «По всьому дворі й по тому місті сновигали позамазувані робітники, в чорних сорочках, з чорними видами. Скрізь було чути гук, шум, гам, свист. Машини в заводах стукотіли та гуркотіли, аж стіни гули й трусились. З високих виводів завжди валували стовпи чорного смердючого диму». Через погані умови та недобру їжу хворіли та гинули люди. Тяжка хвороба через такі умови праці забрала життя у близького товариша Миколи — Кавуна.

Умови побуту бідних заробітчан вражають. Не дивлячись на свою бідність, селяни звикли до чистоти та порядку, вільного простору полів. Ніби душу виймає той бруд сахарень у Миколи та його друзів. Образ рідної оселі, золотого колосся, зелених верб ніколи не покидав їхнього серця.

(2)

Через нестерпне життя під владою пана головний герой повісті Нечуя-Левицького «Микола Джеря» тікає з рідного села на заробітки. Дома в нього залишилась родина, але Микола не може жити в такому суспільстві і шукає виходу. Він вважає, що на заробітках він його знайде. Але навіть не уявляє, що там на нього чекає, адже умови праці заробітчан того часу були дійсно жахливими.

Микола Джеря разом з товаришами помандрував на сахарні, сподіваючись знайти там роботу. їм дали роботу, але колишні хлібороби й землероби не були до неї готові: «Кругом їх кипіли здорові казани з малясом, стукотіли, гуркотіли колеса... Бідні хлібороби озирались на всі боки на ті страшні, здорові... машини... їм здавалось, що їх завели в якесь страшне пекло».

Не кращими були й умови життя. Після власних хат, городів утікачі опинились у жахливих бараках: «Казарми були довгі, обідрані, з оббитими дощем стінами. Можна було подумать, що то кошари для овець, а не хати для людей ».
І все ж вони залишились працювати. Через рік ми бачимо абсолютно інших людей. Палкі карі очі Миколи погасли, лице сильно постаріло, пропав червоний рум'янець здорового чоловіка, чоло стало землисто-жовтуватим, втративши природні кольори: «На Миколі була чорна, мов земля, сорочка, подерта свита, старі шкарбани з дірками, звідкіль виглядали солом'яні устілки. Волосся на головах бурлак було закудлане...»

Такою жахливою тоді була доля заробітчан, і це майстерно показав у своїй повісті Іван Семенович Не-чуй-Левицький, обурюючись бездушним ставленням панства до простих українських людей.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар