Потреба людини у спілкуванні з природою за віршем «Нумо в ліс чи в поле з суєти мізерної…»

Люди творчої долі близько до душі сприймаюті^на-вколишній світ. Саме тому, вони гостріше, ніж інші, відчувають нагальну потребу спілкування з природою, аби хоча б трохи відпочити від бурхливого, занадто швидкого міського життя.
У вірші «Нумо в ліс чи в поле з суєти мізерної...» Олександр Миколайович Підсуха звертається до цієї теми. Душа поета скучила за безкраїми степовими просторами, за зеленими первісними лісами, за мелодійною солов'їною піснею:
Нумо в ліс чи в поле з суєти мізерної,
До дубів дніпровських, тиші крайозерної.
Де первісне небо і луги первісні,
А з куща калини — солов'їна пісня.

Поет усе кидає та вирішує перепочити на природі, адже він переконаний, що знайде там потіху й розраду своїй потомленій душі. Але яке велике розчарування чекало там на нього! Навіть мальовничо-прекрасна природа полонена сучасною цивілізацією:
Під кущем калини голопупі «містери»,
Солов'ї поглухли, бо ревуть транзистори.

Серце поета обурюється поведінкою таких гнобителів рідної природи. Олександр Миколайович підкреслює, що її руйнування матиме жахливі наслідки для людства:

Все втекло до біса, звірина і птиця.
О, ви ще не знаєте, як природа мститься!
Поет наголошує, що ми своїми власними руками руйнуємо своє майбутнє, здоров'я наступних поколінь. Зруйнувавши все зараз, ми не відновимо де завтра.
У поезії «Нумо в ліс чи в поле з суєти мізерної...» Олександр Миколайович Підсуха намагається звернути увагу на проблеми рідної природи. Вона — наше майбутнє, тому ми повинні берегти її, а не знищувати.

(2)

Вірші відомого українського поета Олександра Підсухи розкривають гострі й злободенні питання сучасного суспільства. Він майстерно розкриває наболілі теми, змалювуючи прекрасне і «розтопчуючи» своїм поетичним словом ганебне та нице. На уроках української літератури ми ознайомилися із багатьма його творами. Мене дуже вразила поезія: «Нумо в ліс чи в поле з суєти мізерної...». У ній автор щиро захоплюється життєдайною силою природи та ганьбить людей, які не цінують її, ставляться до неї неповажливо і забруднюють її.
Після тяжкої праці і повсякденних турбот іноді хочеться посидіти серед зелених дерев, послухати спів птахів, удихнути чистого незадимленого повітря. Так і ліричному герою заманулося відпочити серед «дубів дніпровських» і послухати солов'їної пісні:

Нумо в ліс чи в поле з суєти мізерної,
До дубів дніпровських, тиші крайозерної,
Де первісне небо і луги первісні,
А з куща калини — солов'їна пісня.

Там він сподівався знайти для свого серця «втіху і розраду». Але в ганебному стані він знайшов колись прекрасні місця. Замість відпочинку та радості герой знайшов «зажуру і гірку досаду». Адже всюди галявини були забруднені, під кущами розташувалися «голо-пупі «містери», а солов'їв не чути, бо їх заглушили транзистори. Дуже сумно і гірко стало на душі ліричного героя. Він впевнений, що людина далеко не цар природи і не має права так її принижувати і так байдуже ставитися до неї:

Хто вони, і звідки, і якого роду —
Ці «вінці природи», що ганьблять природу?
Все втекло до біса — звірина і птиця.
О, ви ще не знаєте, як природа мститься!

Мені цей вірш здався дуже гострим і змусив замислитися над проблемою співіснування людини і природи. Автор доводить, що людина сама винна в тому, що навкруги бруд і сміття. Найперше, що треба зробити, це слідкувати за собою, за своїми діяннями. Якщо людина буде прекрасною, то й навколо неї буде все прекрасне. Автор наголошує, що природа може помсти-тися, якщо ми не будемо бережливішими і мудрішими у своєму ставленні до неї.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар